Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту Валентину Сократовичу Оліферчуку, позивний «Повар»

Шановний пане Президенте!
Звертаємося до Вас із проханням присвоїти звання Герой України (посмертно) молодшому сержанту Валентину Сократовичу Оліферчуку, позивний «Повар» — командиру відділення 68-ї окремої єгерської бригади, який героїчно загинув 2 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.

Валентин народився 24 листопада 1976 року в селі Скреготівка на Волині. З юних років проявляв глибокий патріотизм та незламний дух — ще у 1991 році, до офіційного проголошення незалежності України, вивісив над селом синьо-жовтий прапор. У початкових класах, попри те, що був прийнятий у піонери, відмовлявся носити галстук, а одного дня прийшов на шкільну лінійку з тризубом на грудях. Після цього його батьків викликали до школи, а самого Валентина в селі почали називати «рухівцем».

У мирному житті він був будівельником, майстром на всі руки, чудовим господарем і людиною, яка любила готувати — за це й отримав позивний «Повар». З початком повномасштабного вторгнення без вагань став до лав Збройних Сил України, щоб захищати рідну землю.

З лютого 2023 року брав участь у бойових діях поблизу Вугледара, згодом — у визволенні села Благодатне під час контрнаступу. Незважаючи на важкі контузії, не залишив службу. Брав участь у боях на Куп’янсько-Лиманському напрямку, де отримав берет воїна-єгеря. Брав участь у боях за позиції під Павлівкою, які були успішно відбиті у ворога. Служив у штурмових підрозділах, також тримав не один місяць позиції в Донецькій, Харківській та Луганській областях.

Зі слів побратимів: «Завжди ризикуючи власним життям, виносив поранених і загиблих.
Коли він був на спостережному пункті — я спав спокійно, з ним завжди було надійно. Він заслуговує на звання Героя, адже провів усю службу в 68-й бригаді у штурмах та позиціях і вніс своє імʼя з великої букви в цю війну та в нашу бригаду. Таких, як він, на війні — одиниці. І про них має знати вся Україна.»

У березні 2024 року, попри право завершити службу за сімейними обставинами, Валентин залишився з побратимами. На Покровському напрямку, ризикуючи життям, витягнув пораненого воїна з-під обстрілу. Повернувшись на позицію, загинув як справжній командир і воїн.

Більше пів року вважався зниклим безвісти. Лише в листопаді 2024 року родина отримала підтвердження загибелі завдяки аналізу ДНК. Сьогодні Валентин Оліферчук спочиває на рідній Волині, серед лісів, які любив, під українським стягом, за який віддав життя.

Його життя — приклад мужності, братерства, патріотизму і безмежної любові до України.

Від імені рідних, побратимів та всього українського народу просимо Вас відзначити подвиг Валентина Сократовича Оліферчука найвищою державною нагородою — званням Герой України (посмертно).

Це буде акт справедливості — як для родини, так і для всієї нації, яка пам’ятає своїх героїв.

Слава Україні!
Героям слава!