№22/250008-еп
Шановний Президенте! Прошу Вас присвоїти найвищу державну нагороду — почесне звання Героя України (посмертно) та орден «Золота Зірка» моєму синові Савчуку Івану Васильовичу (позивний — «СПАС»), військовослужбовцю в/ч A2582, 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Який народився 19 серпня 1994 року в селі Коти Яворівського району Львівської області. Загинув 19 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
Автор (ініціатор): Савчук Наталія Романівна
Дата оприлюднення: 17 липня 2025
Зі шкільних років Іванові довелося подорослішати в одну мить. У ранньому віці, коли йому було лише 11 років, він разом із братами та сестрою залишився без батька — батько помер. Іван узяв на себе велику відповідальність, як старший син і брат у багатодітній родині, де виховувалося шестеро дітей.
Закінчивши школу в селищі Шкло, він продовжив здобувати освіту в Новояворівському ліцеї, де здобув професію столяра.
У 2012–2013 роках мій син проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України.
У 2017 році разом із дружиною Мирославою стали батьками донечки Марти, яку Іван безмежно любив. Щоб його дитина ніколи не побачила жахіть війни, він вирішив стати на захист своєї родини та держави. Завжди повторював: «Діти — це наше майбутнє!»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, його брат Ігор та вітчим Роман (якого Іван з любов’ю називав батьком) були серед перших, кого призвали до лав ЗСУ. Тоді Іван сказав:
«Чим я гірший від тата і брата? Я теж іду! Коли прийдуть і скажуть "Здрасті" — буде пізно. А зрештою, мамо, хто, як не ми, або такі, як я!»
У січні 2023 року Іван долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, згодом був переведений до 82-ї ОДШБр.
Попри нелегке дитинство, Іван ніколи не скаржився на труднощі чи втому. Він завжди залишався цілеспрямованим, сильним духом, казав: «Мамо, ми впораємося, ми сильні!»
Був життєрадісним, умів підтримати й розрадити. Завжди стояв горою за своїх молодших братів і сестру. Таким самим залишився і серед побратимів — усміхненим, надійним. Особливо любив риболовлю.
У найважчі миті бойових дій говорив:
«Ми все здолаємо. Ми тут, щоб захистити найдорожчих і не дозволити ворогу топтати наші золоті лани, нашу землю, нашу неньку Україну!»
19 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, мій син загинув. Він з честю виконав свій обов’язок, обороняючи державу, і до останнього залишився їй вірним.
Вічна пам’ять і шана всім Героям — тим, хто віддав життя за наше вільне майбутнє.
Слава Україні! — Героям слава!
Закінчивши школу в селищі Шкло, він продовжив здобувати освіту в Новояворівському ліцеї, де здобув професію столяра.
У 2012–2013 роках мій син проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України.
У 2017 році разом із дружиною Мирославою стали батьками донечки Марти, яку Іван безмежно любив. Щоб його дитина ніколи не побачила жахіть війни, він вирішив стати на захист своєї родини та держави. Завжди повторював: «Діти — це наше майбутнє!»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, його брат Ігор та вітчим Роман (якого Іван з любов’ю називав батьком) були серед перших, кого призвали до лав ЗСУ. Тоді Іван сказав:
«Чим я гірший від тата і брата? Я теж іду! Коли прийдуть і скажуть "Здрасті" — буде пізно. А зрештою, мамо, хто, як не ми, або такі, як я!»
У січні 2023 року Іван долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, згодом був переведений до 82-ї ОДШБр.
Попри нелегке дитинство, Іван ніколи не скаржився на труднощі чи втому. Він завжди залишався цілеспрямованим, сильним духом, казав: «Мамо, ми впораємося, ми сильні!»
Був життєрадісним, умів підтримати й розрадити. Завжди стояв горою за своїх молодших братів і сестру. Таким самим залишився і серед побратимів — усміхненим, надійним. Особливо любив риболовлю.
У найважчі миті бойових дій говорив:
«Ми все здолаємо. Ми тут, щоб захистити найдорожчих і не дозволити ворогу топтати наші золоті лани, нашу землю, нашу неньку Україну!»
19 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, мій син загинув. Він з честю виконав свій обов’язок, обороняючи державу, і до останнього залишився їй вірним.
Вічна пам’ять і шана всім Героям — тим, хто віддав життя за наше вільне майбутнє.
Слава Україні! — Героям слава!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Попова Наталя Федорівна
17 жовтня 2025
2.
Кот Юлія Юріївна
17 жовтня 2025
3.
Батченко Роксолана Андріївна
17 жовтня 2025
4.
Шинкарук Петро Миколайович
17 жовтня 2025
5.
Мостиська Леся Юріївна
17 жовтня 2025
6.
Тимко Надія Степанівна
17 жовтня 2025
7.
Могила Альона Нверівна
17 жовтня 2025
8.
Сєлємєнєва Валентина Олександрівна
17 жовтня 2025
9.
Масаликіна Катерина Андріївна
17 жовтня 2025
10.
Яцюк Олександра Сергіївна
17 жовтня 2025
11.
Ситнік Тетяна Василівна
17 жовтня 2025
12.
Беля Юлія Вікторівна
17 жовтня 2025
13.
Немненко Марина Миколаївна
17 жовтня 2025
14.
Пасічник Дмитро Юрійович
16 жовтня 2025
15.
Калюжнюк Світлана Володимирівна
16 жовтня 2025
16.
Бахур Олена Миколаївна
16 жовтня 2025
17.
Шульган Наталія Ігорівна
16 жовтня 2025
18.
Бойко Іванна Степанівна
16 жовтня 2025
19.
Чайка Вікторія Олександрівна
16 жовтня 2025
20.
Барановська Надія Володимирівна
16 жовтня 2025
21.
Величко Олена Володимирівна
16 жовтня 2025
22.
Павленко Ольга Юріївна
16 жовтня 2025
23.
Кот Олена Йосипівна
16 жовтня 2025
24.
Корусь Оксана Миколаївна
16 жовтня 2025
25.
Кусовська Наталя Олександрівна
16 жовтня 2025
26.
Скоропад Олена Андріївна
16 жовтня 2025
27.
Бандура Іван Іванович
16 жовтня 2025
28.
Бабійчук Галина Василівна
16 жовтня 2025
29.
Муляр Оксана Станіславівна
16 жовтня 2025
30.
Зайцева Олена Володимирівна
16 жовтня 2025