Петиція щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) старшому сержанту Руцькому Віталію Олексійовичу

Шановний пане Президенте України!

Ми, громадяни України, звертаємося до Вас з глибокою повагою і проханням — присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) старшому сержанту Руцькому Віталію Олексійовичу, який героїчно загинув 18 лютого 2024 року в районі населеного пункту Синьківка Харківської області, захищаючи рідну землю від російської навали.

Віталій Олексійович народився 7 травня 1972 року. Все своє життя він був добрим, людяним, щирим, з відкритим серцем. Його завжди вирізняли чуйність, скромність і особливе почуття гумору, яким він вмів розрадити навіть у найважчі хвилини. Часто казав побратимам і рідним: «Головне що? Не падати духом!» — бо сам завжди ніс у собі світло й силу. У найтемніші моменти він залишався тим, хто підтримував інших — словом, ділом, усмішкою.

У мирному житті Віталій Олексійович працював електриком та був землеробом — на власних полях вирощував хліб, дбав про землю з великою любов’ю та відповідальністю. Виховав п’ятьох дітей, був надійною опорою для своєї великої родини та шанованою людиною в громаді. Його добре серце, працьовитість і скромність залишили глибокий слід у пам’яті всіх, хто його знав.

Але коли Україна потребувала його захисту — Віталій Олексійович став до лав Збройних Сил. З позивним «Стартер», у складі кулеметного взводу стрілецької роти 57-ї ОМБ, військової частини А7093, він до останнього подиху залишався вірним присязі та бойовому братерству. Віталій Олексійович виконував бойові завдання як кулеметник, і саме на цій позиції проявив надзвичайну стійкість, мужність і рішучість.

Він загинув як справжній Воїн — мужньо, гідно, з вірою в Україну. 18 лютого 2024 року, під час активного наступального бою в районі Синьківки Харківської області, старший сержант Віталій Олексійович Руцький разом із побратимами просувався вперед, виконуючи завдання зі звільнення української землі. Ціною надлюдських зусиль та втрат, зокрема й загибелі Віталія, нашим воїнам вдалося повернути близько 200 метрів української землі. Ці кількасот метрів — не просто територія на мапі, це життя, пролита кров, біль і відвага наших захисників. Віталій Олексійович загинув, щоб ці метри стали знову українськими. Під щільним артилерійським вогнем ворога він залишався на позиції та відстоював рідну землю, свободу. Саме в цей момент, проявивши виняткову відвагу, він загинув. Його героїчна смерть стала символом незламності українського воїна — того, хто йде вперед, знаючи, за що і за кого бореться.

Його смерть — це болюча втрата не лише для рідних, а й для всієї України. Але його життя — це приклад. Це пам’ять, яка житиме в серцях тих, хто його знав. Його людяність і героїзм — гідні найвищого визнання держави.

Він загинув як справжній Воїн — мужньо, гідно, з вірою в Україну. Ім’я старшого сержанта Віталія Олексійовича Руцького заслуговує бути вписаним у книгу національної пам’яті — серед тих, хто поклав найцінніше заради майбутнього нашої держави.

Тому ми звертаємося до Вас, Володимире Олександровичу, вшанувати пам'ять старшого сержанта Віталія Олексійовича Руцького та присвоїти йому найвищу державну нагороду — звання Героя України (посмертно). Це буде не лише глибоким актом справедливості для його родини, побратимів та всіх, хто його знав, а й потужним прикладом для всіх захисників України.

Це найменше, що ми, як народ, можемо зробити для Людини, яка віддала за нас своє життя.

Прохання про вшанування пам’яті старшого сержанта Віталія Олексійовича Руцького — від його дітей та дружини, які з сумом і болем зберігають пам’ять про свого батька і чоловіка.

Вічна пам’ять Герою.