Щодо нагородження солдата в/ч А1736( 57 ОМПБР)Пономарьова Івана Павловича, відзнакою президента України Хрестом Бойових Заслуг(посмертно).

Ваша можливість продовжувати жити є результатом дій людей, котрі не побоялись відповідальності битись за Свободу і Батьківщину.

Прошу розглянути дану петицію, щодо нагородження мого брата, солдата в/ч А1736( 57 ОМПБР)Пономарьова Івана Павловича, відзнакою президента України Хрестом Бойових Заслуг(посмертно).
Іван народився в с. Павлиш Кіровоградської області. Змалечку був допитливим, в п’ять років вже міг гарно читати. Навчався в школі ім. В.О. Сухомлинського та паралельно в школі мистецтв оволодівав грою на баяні, неодноразово приймав участь у всеукраїнських та міжнародних музичних конкурсах де неодноразово здобував перемоги.
Навчався в Кіровоградському та Полтавському музичних училищах, працював вчителем музики в місцевій школі. Вищу освіту здобув в ОНУ ім. І.І. Мечникова (м. Одеса) на факультеті історії та археології. Приймав участь в революції Гідності. Був у вирі подій другого травня 2014 року в м. Одеса.
Після отримання освіти у ВНЗ проходив строкову службу в ЗСУ з 11.10.2016 - 10.04.2018.
Після демобілізації працював менеджером в маркетплейс "Розетка". 
24го лютого добровільно мобілізувався до війська. Після нетривалого перебування в роті охорони, охоче потрапив до складу 57 ОМПБР де виконував бойові завдання в складі окремого кулеметного взводу 1-го стрілецького батальйону.
Воював в районі Сіверськодонецька і Лисичанська(Луганська область).
Приймав участь в деокупації правого берега Херсонської області. 
Двічі був поранений,зазнавав контузій і щоразу повертався на передову до побратимів.
Обороняв "дорогу життя" до м. Бахмут(Донецька область). Там, будучи, солдатом, виконував координування бойовою операцією на місці, керував підрозділом безпосередньо на позиції в умовах постійних обстрілів і штурмів зі сторони ворога. Загинув 24 Березня, за два місяці до свого тридцятиріччя, від артилерійського обстрілу касетними боєприпасами рятуючи побратимів з-під земляних завалів. Іван зарекомендував себе саморганізованим, мужнім, справедливим та надійним другом та воїном.
За час повномасштабного вторгнення багато Героїв не отримали своїх відзнак, нагород через тяжку обстановку на фронті чи людський фактор.
Тому прошу подвиг Івана вшанувати не лише в пам’яті родини, друзів, побратимів, але і на рівні держави, патріотом якої він був, і якій він залишився вірний до свого земного кінця. Він був справжнім воїном, народженим в битві хоч того і не бажав.
З повагою, брат солдата Пономарьова "Dunedain" Івана, ветеран ЗС України, молодший сержант Пономарьов "Аллах" Юрій.

Ваша можливість продовжувати жити є результатом дій людей, котрі не побоялись відповідальності битись за Свободу і Батьківщину.