№22/251136-еп
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Полупанову Володимиру Івановичу
Автор (ініціатор): Полупанова Олена Петрівна
Дата оприлюднення: 05 серпня 2025
Шановний пане Президенте!
До Вас звертаються дружина та діти загиблого захисника України — Полупанова Володимира Івановича. Чоловіка, батька, сина, воїна, який добровільно став на захист нашої країни і ціною власного життя врятував інших.
Він пішов на війну не за наказом — а за покликом серця. 31 липня 2014 року, не вагаючись, вступив до лав 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади. Командир розвідвідділення. Сильний, розсудливий, відповідальний. У нього завжди горіли очі, коли мова йшла про побратимів. Вони називали його «Вовчик» — за сміливість, рішучість і здатність діяти там, де страшно.
Одного разу понад 100 наших бійців потрапили в оточення. Противник стискав кільце, і кожна хвилина наближала смерть. Тоді Володя сам, уночі, повзком, попри ворожі позиції, добрався до них і організував вихід. Без жодного пострілу. Без втрат. Хлопці вижили — бо він повернувся за ними.
Я знаю: він ніколи не шукав слави. Але був глибоко відданий своїй справі — і своїм людям. Володя не раз прикривав молодих побратимів собою. Робив це мовчки, не чекаючи вдячності. Бо для нього найголовніше було — щоб хлопці повернулися живими.
Після короткої відпустки, в якій він здійснив свою мрію — охрестив нашого новонародженого сина, — він знову вирушив на передову.
Загинув 6 лютого 2015 року в бою, захищаючи взводний опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в районі Дебальцеве, прикривши своїм тілом молодого лейтенанта. Загинув, як жив — гідно, мужньо, з відкритим серцем.
Його смерть — це не просто втрата для родини. Це рана для всіх, хто його знав. Через місяць після загибелі 16 побратимів, яких він врятував, приїхали з передової на його могилу. Щоб сказати: ми живі — бо був він.
Мій чоловік — це тиша, яку не загоїть час. Це гордість. Це приклад, який має залишитися в пам’яті нашої держави.
Прошу Вас, пане Президенте, від імені родини, друзів, побратимів і сотень людей, які пам’ятають Володимира — присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Він — заслуговує. Не за смерть. За життя, яке він віддав заради інших.
З повагою і болем,
Олена Полупанова,
дружина загиблого
До Вас звертаються дружина та діти загиблого захисника України — Полупанова Володимира Івановича. Чоловіка, батька, сина, воїна, який добровільно став на захист нашої країни і ціною власного життя врятував інших.
Він пішов на війну не за наказом — а за покликом серця. 31 липня 2014 року, не вагаючись, вступив до лав 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади. Командир розвідвідділення. Сильний, розсудливий, відповідальний. У нього завжди горіли очі, коли мова йшла про побратимів. Вони називали його «Вовчик» — за сміливість, рішучість і здатність діяти там, де страшно.
Одного разу понад 100 наших бійців потрапили в оточення. Противник стискав кільце, і кожна хвилина наближала смерть. Тоді Володя сам, уночі, повзком, попри ворожі позиції, добрався до них і організував вихід. Без жодного пострілу. Без втрат. Хлопці вижили — бо він повернувся за ними.
Я знаю: він ніколи не шукав слави. Але був глибоко відданий своїй справі — і своїм людям. Володя не раз прикривав молодих побратимів собою. Робив це мовчки, не чекаючи вдячності. Бо для нього найголовніше було — щоб хлопці повернулися живими.
Після короткої відпустки, в якій він здійснив свою мрію — охрестив нашого новонародженого сина, — він знову вирушив на передову.
Загинув 6 лютого 2015 року в бою, захищаючи взводний опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в районі Дебальцеве, прикривши своїм тілом молодого лейтенанта. Загинув, як жив — гідно, мужньо, з відкритим серцем.
Його смерть — це не просто втрата для родини. Це рана для всіх, хто його знав. Через місяць після загибелі 16 побратимів, яких він врятував, приїхали з передової на його могилу. Щоб сказати: ми живі — бо був він.
Мій чоловік — це тиша, яку не загоїть час. Це гордість. Це приклад, який має залишитися в пам’яті нашої держави.
Прошу Вас, пане Президенте, від імені родини, друзів, побратимів і сотень людей, які пам’ятають Володимира — присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Він — заслуговує. Не за смерть. За життя, яке він віддав заради інших.
З повагою і болем,
Олена Полупанова,
дружина загиблого
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Гера Надія Володимирівна
07 серпня 2025
2.
Довгалюк Людмила Станіславівна
07 серпня 2025
3.
Храбан Леся Володимирівна
07 серпня 2025
4.
Трушко Анатолій Анатолійович
07 серпня 2025
5.
Островська Оксана Броніславівна
07 серпня 2025
6.
Токар Олена Миколаївна
07 серпня 2025
7.
Березіна Мирослава Леонідівна
07 серпня 2025
8.
Кулікова Наталія Олександрівна
07 серпня 2025
9.
Яблокова Ганна Борисівна
07 серпня 2025
10.
Поломарчук Алла Валеріївна
07 серпня 2025
11.
Янец Юлія Любомирівна
07 серпня 2025
12.
Проценко Ірина Олександрівна
07 серпня 2025
13.
Хомич Василь Ярославович
07 серпня 2025
14.
Блах Сергій Євгенійович
07 серпня 2025
15.
Сафонова Наталя Костянтинівна
07 серпня 2025
16.
Поліщук Маріна Юріївна
07 серпня 2025
17.
Лавренчук Вікторія Вікторівна
07 серпня 2025
18.
Полєтікіна Тетяна Олегівна
07 серпня 2025
19.
Артєм'єва Тетяна Ігорівна
07 серпня 2025
20.
Решетняк Оксана Миколаївна
07 серпня 2025
21.
Срога Ірина Михайлівна
06 серпня 2025
22.
Чиляков Сергій Вікторович
06 серпня 2025
23.
Круліковська Анастасія Олексіївна
06 серпня 2025
24.
Бродзяк Тетяна Олександрівна
06 серпня 2025
25.
Скоблей Владислав Вікторович
06 серпня 2025
26.
Тараненко Катерина Олександрівна
06 серпня 2025
27.
Войтенко Людмила Михайлівна
06 серпня 2025
28.
Гречаниченко Олена Олексіївна
06 серпня 2025
29.
Погребняк Галина Романівна
06 серпня 2025
30.
Пінчук Микола Іванович
06 серпня 2025
406
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 91 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.