Я — дружина загиблого захисника. Мій чоловік — Ростислав Босий — був воїном, якому довіряли життя.
Він не шукав нагород, але його подвиг не можна залишити в тіні.
Допоможіть мені вшанувати його чесно й гідно підтримайте петицію.

ПЕТИЦІЯ
щодо присвоєння звання Герой України (посмертно)
військовослужбовцю Збройних Сил України
Босому Ростиславу Ярославович
(08.04.1997 – 25.03.2025)

Звертаюся з проханням вшанувати пам’ять мого чоловіка — Босого Ростислава Ярославовича — шляхом присвоєння йому найвищої державної нагороди — звання Герой України (посмертно).

Ростислав народився 8 квітня 1997 року в селі Залужжя Львівської області. Навчався у Повітненській ЗОШ І–ІІ ступенів, пізніше закінчив Технічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка» за напрямом «Комп’ютерна інженерія». З дитинства мав пристрасть до автомобілів та мріяв про власну справу — у 2023 році відкрив кав’ярню на колесах.

Ростислав був людиною світлої душі — завжди усміхненим, добрим, щирим, з блискучим почуттям гумору та незламною волею до життя. Він умів надихати, підтримувати й не боявся викликів. Завжди відгукувався на прохання допомоги, жив з ідеєю зробити світ кращим. Його любили й поважали всі, хто його знав.

Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2024 році Ростислав добровільно став до лав Збройних Сил України, приєднавшись до 150-ї окремої механізованої бригади, яка згодом була переформована у 40-у окрему бригаду берегової охорони. Швидко опанував управління дронами та став одним із найефективніших операторів підрозділу. Його внесок у боротьбу з ворогом був неоціненним.

На Сумщині с.Їздецьке 28.05.2024-24.06.2024
Миропілля 24.06.2024-27.08.2024 - Ростислав разом із побратимами розпочав свій бойовий шлях. Вони ефективно виявляли ворожі ДРГ, не допустили прориву кордону, навчились здійснювати польоти на дальні відстані та координували дії піхоти.

У Торецьку, на Донеччині 28.07.2024-24.08.2024 попри щільні артобстріли та постійні атаки КАБів, Ростислав проводив розвідку і виводив з оточення групи українських військових. Завдяки дронам він показував безпечні маршрути, надавав першу медичну допомогу й транспортував поранених до стабілізаційних пунктів. Його дії неодноразово рятували життя побратимів.

На Запорізькому напрямку Мала Токмачка 25.08.2024-29.10.2024 він знищував малі ворожі групи, які штурмували наші позиції. Окрім цього, постійно виконував гуманітарні задачі — доставляв воду, рації, продукти, медикаменти. Його підтримка піхоти в польових умовах була життєво важливою і надихаючою.

На Херсонщині с.Кізомис 01.11.2024-25.03.2025 виконував одні з найнебезпечніших завдань: розмінування доріг та річок за допомогою дронів, супровід ротацій у зоні дельти Дніпра, розвідка на лівому березі, виявлення й знищення ворожих сил. Його екіпаж неодноразово зривав плани ворога, відбивав штурми, знищував окупантів на островах, а одного разу — навіть взяв полоненого за допомогою БпЛА.

Його побратими згадують, що з Ростиславом було не страшно йти в будь-яку операцію. Він завжди знаходив оптимальну дорогу до позиції, умів організувати роботу, забезпечити прикриття, створити безпечні умови для виконання задач. Був суперфахівцем, імпровізатором, який міг дістати ворога навіть у найважчому місці.

Разом із Віталієм Севастьяновим вони були справжнім бойовим екіпажем — однією командою, одним серцем. Вони стали братами для своїх побратимів і натхненням для всіх, хто воював поруч. Їхня загибель — непоправна втрата для бригади, для побратимів, для мене, для нашої країни.

Загинув 25 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Херсонщині.
Разом з побратимом Віталієм здійснював евакуацію людей з острова у дельті Дніпра — надзвичайно небезпечну операцію під постійною загрозою вогню.

Протягом кількох днів вони працювали безперервно, майже без сну, постійно перебуваючи на позиціях, ризикуючи життям задля порятунку інших.

Ростислав не зупинявся, навіть коли сили були на межі.
Його стійкість, відповідальність і жертовність стали символом справжнього воїна.

Він віддав життя за Україну, за побратимів, за мирне завтра.

Його смерть — непоправна втрата.
Його життя — приклад мужності, відданості, любові до Батьківщини.

На знак вдячності та вшанування його подвигу, на основі численних свідчень його бойових заслуг, самопожертви, героїзму та відданості Україні — прошу присвоїти Босому Ростиславу Ярославовичу звання Героя України (посмертно).

Він — герой не тільки для своєї родини. Він — герой для всіх нас.

З глибокою повагою та болем,
Боса Марта Андріївна, +380997632399
04.08.2025