Про присвоєння почесного звання "ГЕРОЙ УКРАЇНИ" (посмертно), Прищепа Дмитро Андрійович

Шановний Пане Президенте! Я рідна сестра захитника Прищепи Дмитра Андрійовича, прошу вас присвоїти почесне звання героя України (посмертно).Наші серця сповненні гірким болем втрати та ненавистю до рашистських катів. Ми живемо на межі неба й пекла. Там, де земля має пахнути хлібом, вона пахне порохом. Гримить не лише в повітрі, гримить вже у душі.
Стає все важче знайти джерело радості. Та маємо боротися і тримати удари.
Дякуємо Богу за віру. Дякуємо нашим святим воїнам за життя!
Чітко усвідомлюємо: кожна ракета і шахед - це дитина, яка не зустріла світанок, це мама, яка не може додзвонитися до свого сина, це батько, який на передовій не може звʼязатися із родиною. Та навіть після найтемнішого мороку неодмінно прийде ранкове проміння!
Віримо – в Україні зовсім скоро запанує мир. Наші втрати не будуть марними.
30 липня було проведено в останню путь мого братика — мужнього Воїна, Людину честі, справжнього сина України — Дмитра Прищепу.
Дмитро Андрійович Прищепа народився 10 квітня 2000 року у селищі Макарів. Зростав він у с. Липівка, тут навчався в школі, тут формувалась його особистість — щира, відповідальна, рішуча. Зі шкільних років Дмитро вирізнявся виваженістю і внутрішньою силою, яка згодом стала основою його військової витримки.
У 2019 році він став до лав Збройних сил України. Молодий, але рішучий, Дмитро швидко здобув повагу командирів і побратимів. У 2020 році прийняв свідоме рішення — залишитися у війську за контрактом. Став сапером 703-ї окремої бригади підтримки — воїном, який іде туди, де небезпека найбільша, аби врятувати інших.
Він неодноразово виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС, пройшов Донецьку і Луганську області. І з перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро був там, де його потребувала країна: у Житомирській, Київській, Запорізькій, Харківській і Донецькій областях. Він мінував і розміновував, захищав своїх побратимів від невидимої, підступної загрози.
У червні 2023 року поблизу Роботиного Запорізької області був поранений. Та навіть поранення не зупинило його — після лікування Дмитро знову повернувся в стрій, продовжив захищати країну.
За свою мужність і витривалість він був відзначений медаллю Міністра оборони «За поранення», нагрудними знаками «Сталевий хрест» і «Залізний хрест». Ці відзнаки — свідчення його хоробрості, його непохитного духу.
У 2024 році молодший сержант Дмитро Прищепа був командиром 2-го інженерно-саперного відділення 2-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 1-го інженерного батальйону в/ч А3817.
Вірний побратим, людина, на яку завжди можна було покластися — таким Дмитра пам’ятають усі, хто мав честь служити поруч із ним. Він не боявся труднощів, не шукав легких шляхів, завжди ішов туди, де найнебезпечніше.
16 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Улакли на Донеччині, виконуючи бойове завдання, Дмитро загинув. Його життя обірвалося, але залишився подвиг. Залишилася пам’ять. Залишилася гордість.
Сьогодні ми прощаємось із Героєм, але не кажемо «прощавай». Ми кажемо: «Дякуємо» — за мужність, за відданість, за те, що до останнього стояв за Україну.