Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) ЖИЛІНУ ОЛЕКСАНДРУ ВОЛОДИМИРОВИЧУ — уродженцю Луганщини, який з 2014 року добровільно став на захист Батьківщини, брав участь у бойових діях проти російської агресії та віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України

Вельмишановний пане Президенте!
Я, Черна Наталія Олександрівна, донька загиблого добровольця ЖИЛІНА ОЛЕКСАНДРА ВОЛОДИМИРОВИЧА (21.09.1965 р.н.) уродженця с. Верхня Покровка Старобільського району Луганської області, Учасника бойових дій з 2014 року у складі 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «АЙДАР» та військовослужбовця у складі Луганської окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (в/ч А7276) з 2022 року, звертаюся до Вас від свого імені, а також від імені рідних, побратимів, освітян, земляків та друзів із проханням розглянути електронну петицію та присвоїти йому почесне звання Герой України (посмертно) — на знак вшанування вагомого внеску, здійсненого ціною власного часу, здоров’я та життя у збереження незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Цього року моєму батькові мало б виповнитися 60 років, але його життя обірвалося на 56-му році — у боротьбі за Україну. Ця петиція — данина пам’яті братові, чоловікові, батькові, дідусеві, дядькові, другові, побратимові, воїнові, який віддав найдорожче заради нашої свободи.
Безумовно, кожен військовослужбовець, який загинув на цій війні, заслуговує на найвищу державну нагороду. Водночас мій батько є прикладом людини, яка все своє життя свідомо присвятила Україні — і словом, і ділом, і зрештою, власним життям.

З юних років він був різнобічною особистістю , грав на гітарі, захоплювався фотографією, бойовими мистецтвами, історією, збирав старовинні словники, мапи та історичні книги, досліджував культуру, політику, геополітику та релігію. Прагнув віднайти справжню історію України, приховану радянською владою, та ділився знаннями з односельцями. Його просвітницькі бесіди та твердий громадянський приклад стали важливим поштовхом для багатьох земляків, які згодом добровільно стали на захист України.

Він був справжнім просвітителем та ідейним провідником громади — людиною з твердими переконаннями, глибокими знаннями й силою духу, яка надихала інших. Водночас залишався скромним трудівником: вів власне фермерське господарство (одноосібник), вирощував пшеницю та соняшник, був майстром на всі руки — будівельником, електронником, столяром. Працював завідувачем господарства у місцевій школі: дбав про опалення, утримання приміщень, облаштував кухню-їдальню, допомагав у будівництві й ремонті, збирав воєнні реліквії, історичні експонати та передавав в шкільний музей, піклуючись про історичну спадщину рідного краю.

З початком російської агресії у 2014 році, незважаючи на тиск та погрози родині з боку окремих осіб, які підтримували проросійські ініціативи в громаді, він одним із перших на Луганщині почав гуртувати однодумців, готуючи громаду до спротиву. Брав участь у звільненні Старобільська та Новоайдару у складі батальйону «Айдар», а також у боях за Щастя, Металіст, Вергунку, Хрящувате, Станицю Луганську, Луганський аеропорт, Золоте, Карбоніт, Новотошківку, Кримське, Трьохізбенку та Попасну.

У 2015 році Олександра Жиліна обрали депутатом селищної ради — громада довіряла йому як принциповому та відданому патріоту України. Він користувався високим авторитетом серед земляків і завжди відстоював інтереси своєї громади. Того ж року отримав посвідчення прапорщика Українського козацтва «Академія козацтва» у Луганській області — як визнання його активної громадянської та патріотичної позиції. За роки служби та участі у бойових діях був відзначений державними і військовими нагородами (список додається).

Його знали й шанували військові та волонтери з багатьох міст України. Невисокий на зріст, худорлявий, сивочолий, але відважний і мудрий воїн з позивним «ДЯДЯ» став для побратимів справжнім символом мужності. Військові із заходу України називали його «Мудрий Вуйко зі Сходу».

У 2015 році служив у Прикордонній службі, у 2016 — у складі 92-ї бригади 21-го батальйону на Авдіївському напрямку. Через поранення плеча, ноги та тяжкі контузії у 2019 році був змушений повернутися до цивільного життя.
18 лютого 2022 року, під час активізації бойових дій по всій лінії зіткнення, Олександр Жилін виїхав на власному цивільному авто до Станиці Луганської та міста Щастя й особисто брав участь в евакуації цивільного населення до м. Старобільськ, під час масованих обстрілів військ РФ, які буквально руйнували ці міста.

З початком повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року, попри важкі особисті обставини — хворобу дружини (онкологія) та необхідність евакуювати родину (доньку з немовлям і дружину) з рідного села на підконтрольну територію України, — він знову став до лав ЗСУ. У складі 110-ї бригади Луганської ТРО брав участь у бойових діях у Кремінній, Рубіжному, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Білогорівці, Привіллі та Попасній. Окрім безпосередньої участі в боях, виконував завдання зі збору розвідувальних даних на тимчасово окупованих територіях, тримав комунікацію з місцевими жителями, які опинилися під окупацією. Це дало можливість отримати цінну інформацію для підрозділів ЗСУ, що істотно сприяло ефективності оборонних дій та виконанню бойових завдань.

27 квітня 2022 року, після тривалої та виснажливої евакуації, родина зазнала великої втрати — від важкої хвороби померла його дружина. Попри особисте горе, після поховання дружини Олександр Жилін невідкладно повернувся до підрозділу та продовжив виконання бойових завдань.

8 травня 2022 року, добровільно викликавшись на виконання бойового завдання поблизу м. Попасна з метою збереження життя молодих військовослужбовців (зі слів побратимів), які не мали достатнього бойового досвіду, ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ ЖИЛІН загинув від осколково-кульових поранень, несумісних із життям.

Його життєвий шлях — це приклад справжнього патріотизму, незламності та любові до України. У найскладніші дні повномасштабного вторгнення, особливо на Луганщині, де бої точилися з перших годин і панували хаос та невизначеність, багато людей не знали, як діяти. Серед військових і цивільних виникали паніка, страх і розгубленість. У ці моменти Олександр Жилін став для них моральним провідником — своєю мудрістю, спокоєм і впевненістю він зумів підтримати бойовий дух побратимів і вселити надію в цивільних. Він закликав до єдності, довіри до військового командування та віри у перемогу.

Завдяки його розважливості та силі духу вдалося згуртувати людей, які опинилися на межі відчаю. Він об’єднав навколо себе побратимів, зокрема тих, хто вже завершив службу, і разом з ними організував оборону рідного краю, а також допоміг перегрупувати сили для захисту східних кордонів. Це була величезна робота, яку він зумів організувати і повести за собою інших давши їм віру та силу боротися.

Луганщина втратила в його особі більше, ніж воїна. Це була людина, яка завжди прагнула ділитися знаннями, підтримувати молодь та виховувати наступні покоління. Він міг стати тим, хто надихає й навчає майбутнє свого краю. Для нас дуже важливо, щоб завдяки цій нагороді пам’ять про нього жила не лише на Луганщині. Вся Україна має знати, що й серед наших земляків є герої — можливо, не такі відомі, але ті, хто зробив величезний внесок у захист суверенітету держави.
Я прошу Вас, пане Президенте, вшанувати його пам’ять найвищою державною нагородою — званням Героя України (посмертно).
З повагою та надією,
Черна Наталія Олександрівна

Громадська діяльність та відзнаки:
- З 02 листопада 2015 року — депутат Верхньопокровської сільської ради.
- Робітник Верхньопокровської ЗОШ I-ll ст.
- Посвідчення Прапорщика Українського козацтва «Академія козацтва» (2015 рік, Луганська область).

Бойові нагороди та відзнаки:
- Медаль «За участь в антитерористичній операції».
- Нагрудний знак «Учасник бойових дій».
- Пам’ятна медаль «За вірність традиціям» І ступеня (Наказ №9-14 від 02.04.2014).
- ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» — пам’ятна медаль «Захисникам Вітчизни» (Наказ №011 від 11.09.2014).
- Нагрудний знак ЗСУ «Гідність та честь» (№001810, Наказ №012 від 12.01.2015).
- Нагрудний знак ЗСУ «Гідність та честь» (№000007, Наказ №012 від 14.01.2015).
- ВГО «Звитяга» — відзнака «За вірність Присязі» (№313, Наказ №4 від 03.04.2015).
- ВГО «Звитяга» — відзнака «За службу державі» (№000863, Наказ №4-15 від 03.04.2015, за поданням командира батальйону «Айдар»).
- УПЦ КП — медаль «За жертовність та любов до України» (Указ Патріарха №2031 від 24.04.2015).
- Нагрудний знак №131 про проходження військової служби у 24-му окремому штурмовому батальйоні ЗСУ «Айдар» (Наказ №85 від 02.05.2015).
- Всеукраїнське об’єднання «Країна» — медаль «За оборону рідної держави» (№002262, Наказ №5 від 05.05.2015, за поданням командира батальйону «Айдар»).
- ВГО «Звитяга» — відзнака «За заслуги» (№027, Наказ №5-15 від 05.05.2015).
- ВО «Країна» — орден «Єдність та воля» (№254, Наказ №5 від 05.05.2015).
- ВО «Країна» — медаль «За гідність та патріотизм» (№000642, Наказ №5 від 05.05.2015, за поданням командира батальйону «Айдар»).
- ВО «Країна» — медаль «Доброволець АТО» (№384, Наказ №10 від 13.03.2018, за поданням ГО «Українське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО Старобільського району»).
- Указ Президента України від 31.10.2023 №719 — орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) (Серія ОК №074575, знак ордена №393569).
- Нагрудний знак 111 обрТрО ІІІ ступеня (посмертно) (Наказ №24/на АГД від 12.01.2024, командир в/ч А7039).