Присвоїти звання Герой України (посмертно) полковнику Муравському Вадиму Анатолійовичу (позивний “Мурік” 16.09.1986–09.09.2024).

Шановний пане Президенте!
Просимо Вас розглянути клопотання про присвоєння звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю ГУР МО України полковнику Муравському Вадиму Анатолійовичу за неоціненний особистий вклад у справу боротьби за незалежність нашої Держави, героїзм та самопожертву, виявлену
в бою з окупантами.
Після закінчення Харківського університету Повітряних Сил 2009 року Вадим Муравський отримав військове звання лейтенант та проходив службу
в 540-му зенітному ракетному полку імені гетьмана Івана Виговського (м. Львів).
Одразу після початку антитерористичної операції 2014 року, не зважаючи на освіту зенітника, Вадим без жодних вагань виступає на захист Батьківщини
у складі зведеного загону Повітряних Сил ЗС України “Дика Качка”, що на той час тримав оборону в районі Донецького аеропорту. Бойовий шлях полковника Муравського почався 22 січня 2015 року, коли загін героїчно відбив механізовану атаку противника, взявши у полон 7 терористів, та захопивши 2 од. БТР-80, 4 од. МТ-12 та підбивши декілька танків.
Покликання захищати Україну та можливість реалізувати свою мрію спонукали Вадима перевестися на службу до Сил Спеціальних Операцій Збройних сил України. Після проходження наджорсткого відбору (включаючи Q-курс та інші випробовування) Вадим Муравський був направлений до
73-го морського центру ССО (м. Очаків), де згодом отримав призначення командира загону спеціального призначення.
Під час проходження служби в ССО Вадим мав безліч бойових виходів. Побратими завжди характеризували його як рішучого, відповідального, чесного та досвідченого офіцера. Маючи дружину та двох дітей, Вадим ніколи не боявся та не уникав бойових виходів, прекрасно розуміючи, що “ходить по лезу ножа”. Він вважав, що до бойових операцій можна допускати лише обізнаних та добре підготовлених бійців. Тому нерідко сам ходив на бойові завдання замість молодих новоприбулих підлеглих.
У званні підполковник (капітан 2 рангу) Вадим вступив до лав Національного університету оборони України, після закінчення якого був скерований на службу до Командування Сил Спеціальних Операцій (м. Київ).
Керуючись власним девізом “Я ще нічого не зробив для цієї держави”, Вадим Муравський приймає рішення змінити штабну роботу у Командуванні на службу в одному з найбільш елітних спецпідрозділів ГУР МО України.
У складі свого нового підрозділу Вадим брав участь у багатьох надважливих спеціальних операціях як на території України, так і на території ворога. 9 вересня 2024 року підполковник Вадим Муравський вийшов у свій останній бойовий вихід. Загін мав завдання, від виконання якого залежали життя сотень інших українських захисників. Будучи командиром загону, Вадим йшов попереду. Їхня група втрапила в засідку російських спецпризначенців.
З початком вогневого контакту Вадима і ще кількох офіцерів було поранено. Зрозумівши, що молодші побратими поранені, Вадим наказав їм відступити,
і вже лежачи прийняв свій останній бій. Вадим прикривав відхід своїх товаришів до останнього подиху. Внаслідок виявлення ворожої групи це бойове завдання було успішно виконане, на жаль, ціною життя підполковника Муравського.
Непоправна втрата прийшла до родини Вадима Анатолійовича. Завжди усміхнений, веселий, з тонким почуттям гумору, безкомпромісний патріот, сильний духом та завжди впевнений в собі – таким він залишився назавжди
у серцях рідних і близьких.
Муравськомий В. А. отримав звання полковник та був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню (посмертно).
Полковник Муравський мав державні та відомчі нагороди, а операції,
в яких він брав участь, у майбутньому стануть відомими і будуть вивчатися під час підготовки наступних поколінь українських бійців спеціального призначення.