Шановний Пане Президенте! Просимо Вас присвоїти почесне звання Героя України (посмертно)солдату Національної Гвардії України Єрмаку Олексію Анаталійовичу - за виняткову мужність та відвагу, людині, яка до останнього подиху була віддана Присязі, побратимам та Батьківщині.

Шановний Пане Президенте!
З великою повагою, від імені родини загиблого, його друзів та побратимів, звертаюсь до вас з проханням розглянути петицію про присвоєння найвищої державної нагороди-звання "Героя України" (посмертно) військовослужбовцю, солдату Єрмаку Олексію Анатолійовичу з позивним "Токар" - вірному захиснику своєї країни, який віддав найдорожче-своє життя у боротьбі за свободу та незалежність України.
Єрмак Олексій Анатолійович, народився 13.03.1993 році в Новоїводолазі в селі Караван, Харьківської області. Олексій не цурався ныякоъ работи. Де б не працював, легко сходився з людьми. Він був людиною, яка дарувала світло, веселий, життєрадісний, завжди готовий підтримати і допомогти, він був не просто людиною а золотою людиною, завжди був готовий домогти та не коли не бросав в біді. Його поважали за відкритість, чесність, безвідмовність і позитивні риси характеру. В квітні 2023 році був призваний до строкової служби у військову частину 3017 Національної Гвардії України.
Олексій прибув для проходження військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період та 15.10.2024 року,він був призначенний на посадою водія-сапера 2-го інженерного-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти батальйону підтримки військової частини 3017. Олексій був добровільцем, та пішов служити у військову частину 3017.
Олексій завжди був поруч з хлопцями, його поважали і цінували як фахівця і бойового водія-сапера.
В осені 2024 року Олексій та його бригада вирушили на Запорізький напрямок, там він з хлопцями, виїжджали до і за лінію розмежування, розкладали міни перед позиціями противника, розтягували колючий дрід єгозу, щоб ворог не мав можливості підійти до українських позицій, розміновували дороги. Якщо нашим військовим конче було треба пройти, вночі знімали міни, якщо була можливість-ставили на ворожі позиції.
В квітні 2024 року Олексій повернувся на Харківщину для виконання бойових завдань по близу на п.Гоптівка, що є на кордоні з Російською Федерацією, було важно ворог не полишав надії зайняти для себе нову тереторію. Але завдяки вправним діям і майстерність Олексія і його побратимів, ворог не мав змоги здійснити свої плани.
З жовтня 2024 року Олексія з його групою знову повертають на Запорізький напрямок.
В вересні 25.2024 року народився його маленький синочок, копія батька.
Із січня 2025 року військовослужбовець перебував на гарячому Покровському напрямку.
06.02.2025 року солдат "водій-сапер" Єрмак Олексій Анатольйович загинув під час слідування до точки викрнання бойового (спеціального) завдання з встановлення мінно-вибухових інженерних загороджень поблизу н.п.Удачне Покровському району Донецької області.
Відважний, мужній, незламний і нескоренний!
Людина з великим сердцем, золотими руками, готовий у будь-яку мить прийти на допомогу. Ті, хто знав його, підтвердять-таких людей дуже мало!
Його пам'ятають, як найкращого чоловіка, люблячего батька, в якого лишився десятирічний синок та чотиримісячний синочок. Сина, брата, надійного побратима, який понад усе любив Життя та свою Країну.
Він був справжнім Воїном, який до останнього боровся за свободу своєї державиі мирне майбутне. Його відвага залишиться в наших серцях, а його героїзм і відданість присязі в історії нашої держави. Своїми вчинками Єрмак Олексій Анатольйович втілює образ справжнього Героя, який вартує найвищої державноїтнагороди.
Прошу Вас, Пане Президенте, вшанувати пам'ять Єрмака Олексія Анатольйовича, присвоєнням йому звання Героя України (посмертно) - як вдячність від народу і держави за найдорожче-життя, яке він віддав за всіх нас.
З великою повагою,
Донька Страйченко Єлизавета Олександрівна.