Присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) Госпітальєру, солдату добровольчого батальйону «Сонечко», почесному громадянину міста Коломиї Віталію Куліничу.

Шановний Пане Президенте!

Просимо Вас від імені благодійної організації "Благодійний фонд "Госпітальєри" в особі директора Іллі Ярцева присвоїти почесне звання «Герой України» (посмертно) госпітальєру, солдату добровольчого батальйону «Сонечко», почесному громадянину міста Коломиї Віталію Куліничу (28.09.1992 – 31.03.2022).

Віталій Кулінич навчався у Воскресинцівській школі, продовжив здобувати освіту у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї, також здобув освіту в ПТУ Nº14. Після навчання хлопця призвали до строкової служби, а під час Революції Гідності він як патріот і хоробрий воїн України став до лав національно-визвольного руху «Правий сектор». У 2014-2015 роках у складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» брав участь в антитерористичній операції на сході України.

У 2017 році Віталій був нагороджений почесною медаллю «Українському добровольцю».
У 2018 році — відзнакою «Боєць/ветеран ДУК ПС 2014».

З початком повномасштабної війни Віталій Кулінич приєднався до добровольчого батальйону «Сонечко». Разом з побратимами молодий воїн став на оборону Київщини від окупантів. 31 березня 2022 року під час виконання дводобового знищення колон російської десантури поблизу населеного пункту Забуччя Києво-Святошинського району він загинув. Тіло Віталія побратими змогли забрати лише після того, як росіян остаточно прогнали з Київщини.

2022 року Віталій був нагороджений відзнакою ГУР «За бойові заслуги», посмертно.
2022 року — орденом Івана Сірка 2 ступеню, посмертно.

19 грудня 2022 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коломиї», посмертно. Того ж року у селі Воскресінці було перейменовано вулицю Пушкіна на вулицю Віталія Кулінича.

8 листопада 2024 року у селі Забуччя на Київщині відкрито пам'ятний знак на честь полеглих там 31 березня 2022 року восьми героїв, які з першого дня повномасштабного вторгнення взяли до рук зброю.

Разом із Віталієм Куліничем тоді полягли: Микола Курик «Калаш» з Тернополя, Михайло Горблянський «Дред», Іван Антолик «Сталкер» та Ярослав Романов «Самурай» із Закарпаття, Тарас Крит «Крот» зі Львова, Андрій Романов «Тренер» з Луцька, Олексій Цибко «Регбіст» зі Сміли.

Побратим Олег Свищук знав Віталія з часів АТО. Вони разом воювали у Пісках. Він розповів, що був його командиром у «Правому секторі», потім — Добровольчому українському корпусі. «Надзвичайний боєць, людина широкої душі, справжній друг, який чітко і вміло виконував всі накази», — згадував Олег.

«Він одразу шукав варіанти, з ким їхати на фронт у перших лавах. Після того, як Віталій вже виїхав, ми один раз лише спілкувалися, тоді бракувало часу, бо дуже активні були події», — розповідав побратим Артем Гелик.

Подруга Віталія Ольга Пнівчук згадує про Віталія так:

«Він був неймовірною людиною, добрим, щирим, завжди приходив на допомогу, на нього можна було покластися. Я не знаю людей, які б Віталіка не любили й не поважали. Його смерть — це дуже велика втрата не тільки для Коломийщини, а й взагалі для всієї України. Дуже шкода, що від нас йдуть найкращі».

Віталій Кулінич здійснив свій геройський вчинок у перші тижні повномасштабного вторгнення, коли разом із побратимами обороняв Київщину від російських окупантів. 31 березня 2022 року, під час дводобового бою, він до останнього виконував бойове завдання, стримуючи ворога ціною власного життя. Його мужність і самопожертва врятували побратимів та допомогли зупинити просування ворога до столиці нашої країни.