Шановний пане Президенте! Просимо присвоїти звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю - молодшому сержанту, водію стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти військової частини А 7330 АЛЕКСАНДРОВУ АНДРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ, 08.10.1984 року народження.

Шановний пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти почесне звання «Герой України» мужньому захисникові та відважному патріоту України, молодшому сержанту, водію стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти військової частини А 7330 АЛЕКСАНДРОВУ АНДРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ, 08.10.1984 року народження.
АЛЕКСАНДРОВ Андрій Олександрович народився 08 жовтня 1984 року у селі Сухополова, Прилуцького району, Чернігівської області.
Після навчання у Сухополовянській загальноосвітній школі строкова служба в В/Ч А 1414 та В/Ч А 1778.
Після демобілізації в 2003 року по 2007 рік працював столяром на одному із підприємств міста Києва. З 2007 року, після одруження, почав працювати на місцевому комунальному підприємстві.
Вже з 2014 року, не вагаючись, взяв до рук зброю та став на захист незалежності та суверенітету своєї держави у зоні проведення Антитерористичної операції. Молодший сержант, стрілець, гранотометник 1-ої окремої танкової Сіверської бригади (1 ОТБр, в/ч А1815, пп В1688) Андрій АЛЕКСАНДРОВ тримав оборону у найгарячіших точках і найзапекліших боях за Щастя, Трьохізбенку, Металіст та під Веселою Горою, що на Луганщині. За що був нагороджений медаллю МО «Учасник бойових дій» та медаллю ГШ «Учасник АТО».
Завжди веселий і працьовитий, Андрій АЛЕКСАНДРОВ після демобілізації в 2015 році продовжив працювати на рідному вже підприємстві. «Відповідальний і принциповий», – саме таким він залишився у пам'яті рідних, друзів, колег. Він був неймовірною людиною з великої літери. Чуйний, добрий, щирий, відкритий, обов'язковий. Жодного разу не відмовив у допомозі. Умів підтримати і словом, і ділом. Був активним членом створеної в 2015 році місцевої Спілки учасників бойових дій.
24 лютого 2022 року, коли країна-агресор Росія розпочала підступне повномасштабне вторгнення в Україну, Андрій АЛЕКСАНДРОВ вступив добровольцем до місцевого підрозділу ТРО на посаду командира стрілецького відділення В/Ч А 7330. Вже 27 лютого у складі Збройних Сил України брав участь у розгромі ворожої колони поблизу села Мільки, що на Прилуччині, не давши ворогу просунутися вглиб до столиці.
Згодом свій бойовий шлях Андрій продовжив гранатометником у складі В/Ч А 7330. Спочатку був Сіверський напрямок, потім оборона Бердичі (Авдіївський напрямок), де отримав поранення. Після поранення повернувся у свій підрозділ на посаду водія стрілецького взводу. Наступні запеклі та тяжкі бої під Красногорівкою та вже всіма відомому – Серебрянському лісництві.
Андрій АЛЕКСАНДРОВ не раз дивився смерті у вічі, але ніколи не боявся і не відступав, з честю і гідністю виконував поставлені бойові завдання.
Був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» в 2016 році, відзнакою Президента України «За оборону України» в 2022 році.
23 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ямпіль, Краматарського району Донецької області Андрій АЛЕКСАНДРОВ загинув.
У вічній скорботі з болем у серці залишилися дружина та найцінніший скарб відважного воїна – донечки: сімнадцятирічна Юлія та Карина (14 років), брат, сестра, батьки, бойові побратими.
Андрій завжди мав твердий погляд і безмежну віру в Україну, якою надихав усіх навколо себе. Не терпів брехні, блюзнірства і насильства. За віру в свій народ, у свою державу, за нас з вами, за щасливе майбутнє своїх дітей, за волю і свободу, за мир на рідній українській землі він віддав своє життя!

Тож, шановний пане Президенте, Кабінет Міністрів України, прошу Вас розглянути петицію та удостоїти найвищої державної нагороди - почесного звання «Герой України» вірного сина, справжнього патріота, молодшого сержанта Андрія АЛЕКСАНДРОВА навічно закарбувавши його шлях боротьби та подвиг на сторінках історії нашої з Вами держави!
Ми в неоплатному боргу перед Андрієм і всіма полеглими нашими захисниками і захисницями. Почесне звання «Героя України» це той мізер, яким ми можемо віддячити загиблих і разом з тим підтримати вдів, згорьованих батьків, осиротілих дітей.
Слава Україні та вічна слава її Героям!