Президенту України Володимиру Олександровичу Зеленському. Шановний пане Президенте!

Президенту України Володимиру Олександровичу Зеленському. Шановний пане Президенте!

Я, Кузнецова Любов Олексіївна, дружина загиблого військовослужбовця Онупка Геннадія Дмитровича, звертаюся до Президента України та українського народу з проханням вшанувати пам'ять мого чоловіка- Онупка Геннадія Дмитровича -через присвоєння йому найвищої державної нагороди-звання Героя України (посмертно)

Онупко Геннадій Дмитрович народився 31 жовтня 1973 року в селі Балюки Великобагачанської громади Миргородського району Полтавської області в багатодітній родині. Дитинство і юність пройшли у рідному селі Балюки, де він закінчив вісім класів школи. У 1980 році разом із сім'єю переїхали до села Якимово цієї ж громади, де проживав та працював і будував плани про щасливе життя.
Після школи навчався у Великобагачанській середній школі, а згодом вступив до Красногорівського ПТУ номер 49, де здобув спеціальність кухаря. Служив у лавах збройних сил України у місті Миропіль Житомирської області. Геннадій належав до першого призову, який склав присягу Вільній Незалежній Україні. Завершував службу у місті Миргород, де отримав звання сержанта.
Після армії закінчив курси газозварювальника у місті Полтава, працював у колгоспі за спеціальністю. Маючи золоті руки і щире серце Геннадій самостійно опановував основи бджільництва, адже дуже любив працювати з бджолами. Працював бджолярем на пасіці в ТОВ "Довіра".
У 2006 році зустрів свою майбутню дружину - мене, Любов, і ми створили щасливу сім'ю, у якій виховували двох дітей- Олександра та Тетяну. Геннадій був люблячим чоловіком та турботливим батьком, який усе життя присвятив родині та праці.
У 2014-2015 роках брав участь в антитерористичній операції на сході країни. Після повернення продовжив працювати, будував плани на майбутнє, мріяв разом зі мною дочекатися весілля дітей і онуків.
Однак 24 лютого 2022 року наше життя змінилося назавжди. У найтяжчу мить він обрав боротьбу, а не втечу;захист Батьківщини, а не власний спокій. З перших днів повномасштабного вторгнення до військкомату пішли і чоловік і наш син. Сина Олександра відправили у зону бойових дій в Донецьку область, де він у боях за Мар'їнку зник безвісти, і до цього часу про нього нічого невідомо...
Сержант Онупко Геннадій Дмитрович проходив підготовку у Полтавській територіальній обороні, після чого був направлений у найгарячіші точки Донецької області. У складі військової частини А 7314 він брав участь у запеклих боях за місто Соледар, де 23 січня 2023 року отримав тяжке поранення голови.
Три місяці лікарі Олександрівської клінічної лікарні міста Києва боролися за його життя. Але на превеликий жаль 21 квітня 2023 року серце мужнього воїна зупинилося.
Життя нашої сім'ї розділилося на "до" і "після". Він віддав своє життя за найдорожче - за сім'ю,за рідну землю, за вільну і незалежну Україну.
Його служба, мужність і жертовність заслуговують на найвищі визнання держави. Це не лише біль нашої сім'ї - це втрата для всієї України, яку мають пам'ятати майбутні покоління.
Прошу Президента України, як гаранта Конституції та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, посмертно присвоїти Онупку Геннадію Дмитровичу звання героя України.
Закликаю всіх громадян підтримати це звернення,щоб разом віддати шану мужньому воїну, який своїм життям довів, що любов до Батьківщини - це не слова, а вчинки.


Слава Україні!
Героям слава!

З повагою,
Кузнецова Любов Олексіївна, дружина загиблого військовослужбовця