Шановний Володимир Олександрович. Я, Злагода Лариса Ігорівна, дружина загиблого військовослужбовця Злагоди Василя Євстахійовича, старшого солдата 141 бригади 455 батальйону, який віддав своє життя за нас з Вами і за Незалежність України, який загинув 13 березня 2025 року під час бойового завдання, звертаюся до Вас з проханням про присвоєння йому звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Біографія Злагоди Василя Євстахійовича
(07.01.1986 - 13.03.2024)
Злагода Василь Євстахійович народився 7 січня 1986 року в місті
Тернопіль. З раннього дитинства був чуйною, доброю та щирою дитиною. Завжди з повагою ставився до батьків, слухався, допомагав, зростаючи з відкритим серцем і відповідальністю за кожен свій вчинок.
У 1992 році пішов до школи, де проявив себе як серйозний, уважний і товариський учень. Після завершення навчання вступив до педагогічного університету, де здобував вищу освіту.
Згодом відслужив строкову службу у Військово-Морських Силах
України. Військова служба справила на нього сильне враження, він мав намір залишитись, проте життєві обставини склались інакше.
Повернувшись до цивільного життя, Василь спробував себе в різних професіях і всюди демонстрував відповідальність, витримку та працелюбність. Його любили й поважали за щирість, доброту, відкритість і сильний характер. У кожному колективі він ставав душею компанії, легко знаходив спільну мову з людьми.
У липні 2023 року Василь прийняв доленосне рішення - стати на захист України. Він пройшов підготовку на Яворівському полігоні, згодом — додаткове навчання у Великій Британії. Після цього потрапив на Запорізький напрямок, де виконував одну з найнебезпечніших і найважливіших ролей - водія-евакуатора.
Він рятував поранених побратимів з поля бою, доставляв їжу, амуніцію та все необхідне до позицій. Завдяки його сміливості було врятовано не одне життя. Василь став справжнім братом для своїх побратимів, щиро турбувався про них, навіть під час коротких приїздів додому - його думки були з тими, хто залишався на фронті.
В особистому житті Василь був людиною великого серця. Його
любов до мене була глибокою, щирою та нерозривною. Ми
завжди були разом - не лише фізично, але й духовно. Навіть під
час служби ми щодня знаходили хвилину, щоб почути одне
одного, підтримати словом і теплом.
Та 13 березня 2025 року, під час бойового завдання поблизу села Пʼятихатки Запорізької області, Василь загинув...
До останнього рятуючи своїх побратимів.В той день мій чоловік виїжджав з позицій коли в їхнє авто влучив ворожий дрон, моєму чоловіку відірвало ліву руку його побратиму влучило в голову і він втратив зір Василь не здавався до останнього і намагався спасти хлопців, він будучи без руки збивав висячі дрони над ними.Йому вдалося зберегти життя тих хлопців що були разом з ним в той день, але своє життя на привеликий жаль не вдалося він стікаючи кровʼю чекав на допомогу протягом декількох годин коли все-таки побратими змогли добратися до них він зробив останній видих .
До останнього подиху — вірний присязі.
До останнього - залишався Людиною.
Він загинув, але не зник.
Він залишився — у моєму серці, у памʼяті рідних, у вдячності побратимів.
Під час служби Василь здійснював надзвичайно важливу й водночас небезпечну роботу — евакуацію поранених побратимів із зони бойових дій, доставку продовольства, боєприпасів та всього необхідного на передову позицію («нуль»). Ці завдання він виконував з максимальною відданістю, ризикуючи власним життям щодня. Його самопожертва, мужність і готовність допомагати іншим є прикладом справжнього Героя.
Робота, яку виконував мій чоловік, була життєво важливою для підтримки бойових дій наших військових на передовій, і багато хто не наважувався брати на себе таку відповідальність. Василь ніколи не відмовлявся від найскладніших завдань і завжди ставив безпеку побратимів вище за власну.
Прошу Вас гідно вшанувати його памʼять та розглянути можливість присвоєння йому звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена Золота зірка .
Слава Україні - Героям Слава.
З повагою дружина Злагода Лариса Ігорівна