Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові КОМАРУКУ ВЛАДИСЛАВУ ВОЛОДИМИРОВИЧУ 12.11.1998 - 25.02.2024 Який віддава своє життя за незалежність і тереторіальну цілісність нашої держави

Сьогодні Теплицька громада зустріла і провела в останню земну дорогу земляка, який загинув за Україну – Владислава Володимировича Комарука, жителя села Мишарівка.

Провести Героя в останню дорогу зібралось майже все село, багато людей з населених пунктів громади зустрічали і проводжали траурну процесію живим коридором, ставши на коліна та встеляючи дорогу квітами.

Народився Владислав 12 листопада 1998 року в селі Мишарівка, там пройшли його дитинство та юність. Після закінчення Теплицької ЗОШ №2 продовжив навчання у Верхівському аграрному коледжі та отримав спеціальність агронома. У 2018 році був призваний на строкову службу до Національної Гвардії України. У мирному житті Владислав працював на ремонтно-будівельних роботах. Був щирою, доброю, відкритою, трудолюбивою і позитивною людиною. В 2022 році одружився, а згодом у жовтні того ж року у молодої сім’ї народився син Артем.

Чоловік не встиг насолодитися сімейним життям і народженням сина, бо в листопаді того ж 2022 року приєднався до лав Збройних Сил України по мобілізації. Пройшов навчання та підготовку в Німеччині. Служив оператором 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу ракетних комплексів у складі 47-ої окремої механізованої бригади. Відповідальний і рішучий, надійний і сміливий, мудрий та виважений разом з побратимами стояв в самих гарячих точках на різних напрямках.

В серпні 2023 на Запорізькому напрямку боєць отримав важкі поранення та після лікування і тривалої реабілітації повернувся у стрій. Далі Авдіївський напрямок – одна з найгарячіших точок на карті бойових дій. В лютому 2024 там відбувалися запеклі бої і ворог намагався вибити наші підрозділи із займаних рубежів. Ті бої стали роковими для Владислава. З лютого 2024 року він не виходив на зв’язок і вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бередичі Покровського району Донецької області. У рідних до останнього жевріли віра і надія, що живий і перебуває в полоні. Проте сподівання не виправдалися…

Стало відомо, що свій останній бій за волю і незалежність України Владислав прийняв 25 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Бередичі. Тоді село Бередичі було важливою позицією під час боїв за Авдіївку.

Воїну навіки 25…
Звичайно, у такому віці він мав багато планів, він хотів любити, виховувати сина, працювати, радіти життю. Не судилось… У нього все відібрала російська війна. А його життя стало ще одним болючим нагадуванням про ціну свободи. Вона неосяжно висока. Вона болюча і гірка…

Владислав загинув як воїн, залишивши після себе не лише біль втрати, а й приклад мужності, честі та самопожертви. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народу та Україні.

Вдома Владислава не дочекалися дружина та маленький син Артемко, батьки та брат.

Сьогодні востаннє нашому Захиснику віддали військові почесті. Державний Прапор України, що огортав домовину бійця, передали дружині, як символ чоловікової мужності та відданості Україні. Три постріли почесної варти сповістили, що тут навіки спочив Воїн, який загинув за Україну – солдат Комарук Владислав Володимирович, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.

Хай світлим буде загиблому Воїну Царство небесне, а пам'ять про нього – вічною.

Доземний уклін, вічна шана та пам'ять Владиславу Володимировичу.