Пане Президенте, я, дружина Печінка Світлана, звертаюся від свого імені, імені дітей, батька загиблого воїна, його брата, сестри, всіє родини та побратимів з проханням присвоїти почесне звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка» (посмертно) моєму коханому чоловіку ПЕЧІНЦІ Степану Богдановичу, який востаннє займав посаду водія штурмовика 1 гірсько-штурмової роти військової частини А3029, воїну, який проявив виняткову мужність, незламність духу та самопожертву у боротьбі за свободу і незалежність України.

Степан Печінка народився 14 лютого 1982 року в селі Бариш Тернопільської області. Він був призваний на військову службу за мобілізацією 1 березня 2022 року. З перших днів боронив Україну на найскладніших ділянках фронту. Степан відзначився у боях біля сіл Білогорівка та Берестове Донецької області у січні-липні 2023 року, де в найскладніші дні не відступав та не відмовлявся робити будь-що. Побратими згадували його участь 26 березня того ж року, коли він своєю сміливістю вибіг з укріплення і наніс удар з гранатомета по БМП противника, який намагався здійснити десантування на позиції «Кум». Завдяки його пострілу було підбиту ворожу машину, поранено близько 10-ти осіб ворога та 2-х знищено. Цей вчинок мотивував особовий склад підрозділу і ті успішно вступили в бій. Пізніше цього дня Степан, незважаючи на шум у вухах після пострілу з гранатомета, зібрав штурмову групу з 3-х осіб та пішов відбивати позиції, під час того знищив 5 військовослужбовців рф. Цього ж дня брав участь у захоплені 2-х полонених. Завдяки його лідерським якостям позицію було врятовано та особовий склад не поніс втрат. І це лише один його день серед безлічі інших.
Степан займав різні посади за час служби. Окрім водія він ще був навідником, стрільцем, помічником гранатометника, номером обслуги, але не відмовлявся від виконання завдань. Особисто евакуйовував побратимів. Багато з особового складу 1 гірсько-штурмової роти військової частини А3029 вдячні йому за порятунок, адже, ризикуючи своїм життям, він рятував інше. Керуючи машинами різних розмірів, Степан не цурався заїжджати у найскладніші ділянки, чи то для доставки боєприпасів, чи продуктів, чи провести заміну особового складу. Часто потравляв під обстріл ворожої артилерії, але не зупинявся, їхав далі, адже завжди повторяв: «Хто, як не я? Хлопці хочуть їсти». Загалом його діяльність у складі 1 гірсько-штурмової роти зробила вагомий внесок у ведення бойових дій біля сіл Білогорівка, Берестове, Спірне, Виїмка, Федорівка, Веселе Донецької області, у Серебрянському лісництві та біля сіл Дворічна, Западне, Кутьківка, Новомлинськ Харківської області.
Під час служби отримав шість бойових поранень: осколкові поранення різних частин тіла, акубаротравми, забої, проте завжди повертався до своїх побратимів та робив те, що міг, як би важко не було.
За проявлену мужність і героїзм Степан був нагороджений:
- Державною нагородою — орденом «За мужність» ІІІ ступеня (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №154/2024 від 13 березня 2024 року);
- Відзнакою Президента України — медаллю «За оборону України»;
- Відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України — нагрудним знаком «Золотий Хрест»;
- відзнакою Міністерства оборони України — медаллю «За поранення» (двічі);
- подяками від командира військової частини А3029 (двічі);
-грамотою за сумлінне виконання службових обов'язків, віддане служіння Україні, українському народові в лавах Збройних сил України.
Молодий, відважний, щирий, веселий, завжди усміхнений. Був життєрадісним та добрим чоловіком. Степан був відомий своєю мужністю, витримкою та підтримкою побратимів, тому мав повагу серед побратимів і цінував коло свого оточення. Його побратими завжди згадують його як приклад відданості та братерства, його родина — як людину, в якій поєднувалися доброта і сила, а народ України — як сина, який до кінця залишився вірним своїй землі.
Степан Печінка загинув у районі населеного пункту Рай-Олександрівка Краматорського району Донецької області, внаслідок удару ворожого FPV-дрона "Камікадзе" по автомобільній техніці 1 гірсько-штурмової роти під час виконання логістичного завдання на передній рубіж оборони. Тепер йому назавжди 43.
Захищаючи Батьківщину Степан Печінка віддав найдорожче своє життя...
Він загинув смертю хоробрих та залишив після себе не тільки героїчну пам'ять, а й не вимовний біль у серцях тих, хто його любить. Його ім’я має бути серед тих, про кого говоритимуть дітям у школах, кого згадуватимуть на урочистостях, чиї вчинки завжди залишаться в серцях українців. Його подвиги не можуть залишитися без найвищої державної відзнаки. У цьому переконані всі, хто знав Степана за життя особливого за це ручаються його побратими з 1 гірсько-штурмової роти військової частини А3029.
Прошу гідно вшанувати пам'ять Печінки Степана Богдановича, присвоївши йому звання Героя України (посмертно).
Слава Україні!
Героям Слава!