№22/254832-еп
ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ Просимо присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Казанцеву Євгенію Олексійовичу, 2003 р.н., уродженцю м. Старобільськ Луганської області, який, попри інвалідність і юний вік, добровільно вступив до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ, проявив мужність у боях та загинув, рятуючи побратимів.
Автор (ініціатор): Казанцева Олена Вікторівна
Дата оприлюднення: 29 жовтня 2025
Шановний Володимире Олександровичу
Ми, мама та молодший братик загиблого захисника, звертаємось із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Казанцеву Євгенію Олексійовичу, 2003 року народження, уродженцю м. Старобільськ Луганської області.
Казанцев Євгеній Олексійович (Прянік) народився 31.03.2003 року та загинув 13.03.2024 року під час виконання бойового завдання у складі Збройних Сил України (а саме в населеному пункті Орлівка Донецької області). Євгеній Олексійович ніс службу на посаді головного сержанта 1-го штурмового взводу 3-ої штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини А4638. У свої 20 років він проявив виняткову мужність, самопожертву та відданість українському народу під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій.
Євгеній із дитинства прагнув служити Батьківщині. Попри інвалідність, він не зупинився — під час окупації рідного міста чинив спротив, допомагав людям, а після евакуації до Львова став волонтером, підтримував переселенців і працював у Теробороні. Коли йому виповнилося 20 років, він добровільно вступив до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ.
У складі 3-ї окремої штурмової бригади Євгеній проявив надзвичайну мужність і професіоналізм. Під час боїв, отримавши два кульві влучання у шолом, не відступив і врятував побратимів, прикривши їх від ворога. Його було підвищено до головного сержанта 1-го штурмового взводу за відвагу та лідерські якості.
Під час виконання бойового завдання Євгеній був поранений. Після евакуації на стабілізаційний пункт той було обстріляно ворогом — Євгеній загинув, не доживши лише два тижні до свого 21-го дня народження.
Він був єдиним годувальником у родині, підтримував маму та молодшого брата з інвалідністю, але понад усе ставив службу Україні.
Його слова — «Хто, як не я?» — стали символом нескореності.
Просимо вшанувати пам’ять Казанцева Євгенія Олексійовича, який віддав життя за свободу України, і присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Поки стоять такі, як Женя — стоїть Україна.
Слава Україні! Героям Слава!
З глибокою повагою
Казанцева Олена Вікторівна-мама
Казанцев Кирило Олексійович-брат
Ми, мама та молодший братик загиблого захисника, звертаємось із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Казанцеву Євгенію Олексійовичу, 2003 року народження, уродженцю м. Старобільськ Луганської області.
Казанцев Євгеній Олексійович (Прянік) народився 31.03.2003 року та загинув 13.03.2024 року під час виконання бойового завдання у складі Збройних Сил України (а саме в населеному пункті Орлівка Донецької області). Євгеній Олексійович ніс службу на посаді головного сержанта 1-го штурмового взводу 3-ої штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини А4638. У свої 20 років він проявив виняткову мужність, самопожертву та відданість українському народу під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій.
Євгеній із дитинства прагнув служити Батьківщині. Попри інвалідність, він не зупинився — під час окупації рідного міста чинив спротив, допомагав людям, а після евакуації до Львова став волонтером, підтримував переселенців і працював у Теробороні. Коли йому виповнилося 20 років, він добровільно вступив до лав Десантно-штурмових військ ЗСУ.
У складі 3-ї окремої штурмової бригади Євгеній проявив надзвичайну мужність і професіоналізм. Під час боїв, отримавши два кульві влучання у шолом, не відступив і врятував побратимів, прикривши їх від ворога. Його було підвищено до головного сержанта 1-го штурмового взводу за відвагу та лідерські якості.
Під час виконання бойового завдання Євгеній був поранений. Після евакуації на стабілізаційний пункт той було обстріляно ворогом — Євгеній загинув, не доживши лише два тижні до свого 21-го дня народження.
Він був єдиним годувальником у родині, підтримував маму та молодшого брата з інвалідністю, але понад усе ставив службу Україні.
Його слова — «Хто, як не я?» — стали символом нескореності.
Просимо вшанувати пам’ять Казанцева Євгенія Олексійовича, який віддав життя за свободу України, і присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Поки стоять такі, як Женя — стоїть Україна.
Слава Україні! Героям Слава!
З глибокою повагою
Казанцева Олена Вікторівна-мама
Казанцев Кирило Олексійович-брат
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Дериш Ірина Ігорівна
29 січня 2026
2.
Бондар Марина Павлівна
29 січня 2026
3.
Саламаха Єлизавета Романівна
29 січня 2026
4.
Серивко Ірина Ярославівна
29 січня 2026
5.
Остапенко Тетяна Леонідівна
29 січня 2026
6.
Лобасюк Ольга Миколаївна
29 січня 2026
7.
Данильченко Юлія Миколаївна
29 січня 2026
8.
Щербина Іванна Олександрівна
29 січня 2026
9.
Шелест Олена Борисівна
29 січня 2026
10.
Сапко Світлана Анатоліївна
29 січня 2026
11.
Божик Марія Володимирівна
29 січня 2026
12.
Костак Делі Іванівна
29 січня 2026
13.
Стефак Оксана Петрівна
29 січня 2026
14.
Баліцька Алла Іванівна
29 січня 2026
15.
Іваніцька Наталія Іванівна
29 січня 2026
16.
Сівак Оксана Романівна
29 січня 2026
17.
Моцева Юлія Олексіївна
29 січня 2026
18.
Ліньова Олена Миколаївна
29 січня 2026
19.
Можаєва Ольга Олександрівна
28 січня 2026
20.
Брик Ліля Вадимівна
28 січня 2026
21.
Білоус Ольга Василівна
28 січня 2026
22.
Макаганюк Альона Борисівна
28 січня 2026
23.
Мережинська Лариса Леонідівна
28 січня 2026
24.
Апаріна Людмила Вікторівна
28 січня 2026
25.
Костенко Альона Валеріївна
28 січня 2026
26.
Шевчук Світлана Сергіївна
28 січня 2026
27.
Ковба Галина Іванівна
28 січня 2026
28.
Кожанова Марина Ігорівна
28 січня 2026
29.
Гашинська Катерина Михайлівна
28 січня 2026
30.
Бредкіна Ірина Костянтинівна
28 січня 2026