Про присвоєння звання Герой України Івану Попілю (посмертно)

Президенту України Зеленському Володимиру Олександровичу.
Шановний Володимире Олександровичу! Звертаємось до Вас зі щирим проханням – посмертно присвоїти звання Героя України нашому рідному сину та брату, військовослужбовцю 114 бригади територіальної оборони Збройних сил України, командиру 3 стрілецького взводу, 3 стрілецької роти, військової частини А 7300, молодшому лейтенанту Попілю Івану Володимировичу, який загинув 28 жовтня 2024 року під час стрілецького бою, виконуючи бойове завдання по захисту територіальної цілісності та суверенітету України поблизу населеного пункту Лозова Ізюмського району Харківської області.
Наше звернення, як родини загиблого Героя: присвоєння Івану Попілю звання Героя України (посмертно) – це глибокий акт справедливості для його родини, друзів-хірургів, побратимів, командирів і всієї нації, а також моральна підтримка для тисяч воїнів, які щодня стоять на захисті нашої країни.
Пане Президенте, від імені батьків, сестри, медичних побратимів, друзів та співпрацівників Тернопільської обласної та першої міської лікарень, хірургів, гонорових донорів крові та побратимів просимо підтримати петицію та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) молодшому лейтенанту Попілю Івану Володимировичу.
Тому надіюся і сподіваюся, що мій син заслужив це високе звання Героя (хай посмертно). Мені, як матері, невимовний біль стискає серце, бо війна забрала найдорожче – сина. Забрала його надії, мрії, майбутніх ще ненароджених дітей, а моїх онуків. Забрала право бути знаним лікарем, рятівником людського життя, забрала право жити. Та водночас гордістю сповнюється душа, бо він жив і помер Героєм. І має залишитися в нашій пам’яті, пам’яті друзів, однокурсників, односельців, побратимів теж Героєм. Як і всі, які віддали своє життя, даруючи нам надію на мир, радість і життя.
У коротких 27 років вмістилося все його життя. Для нашої родини – це найбільше горе, яке ніколи не перестане пекельно мучити наші серця.
Народився наш Герой 16 липня 1997 року в селі Буряківка Чортківського району Тернопільської області. Був першою та очікуваною дитиною в сім’ї. Ріс слухняним, ввічливим, допитливим вогником родини. У 2003 році став першокласником місцевої школи, вчився добре. Брав участь у різноманітних конкурсах та олімпіадах, спортивних змаганнях. У 2012 році закінчив 9 клас і продовжив навчання у Базарській школі І-ІІІ ступенів, де здобув середню освіту.
Здавши ЗНО на високі бали, у 2014 році став студентом Тернопільського медичного університету імені Горбачевського. Навчаючись в університеті, остаточно вирішив стати хірургом. Мрія рятувати людей і допомагати йому вдалась. Також був гоноровим донором, за що отримував подяки. Робив це, бо мав надзвичайно велике і щире серце.
Будучи інтерном, брав участь у надзвичайно важкій операції серця, під час якої дуже здивував своїх наставників хірургів і анестезіологів, повернувши поранене серце хворого до життя.
25 червня 2025 року став на захист України. Завжди говорив: «Я маю бути там. Я маю рятувати життя, надавати першу медичну допомогу». Але, на жаль, не судилося. Був розподілений не за призначенням. Став командиром 3 стрілецького взводу, 3 стрілецької роти, військової частини А 7300.
Загинув Іван Попіль 28 жовтня 2024 року під час стрілецького бою, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Лозова Ізюмського району Харківської області.
Іван був справжнім мужнім сином своєї Батьківщини і до останнього подиху захищав цілісність її кордонів, відчайдушно боровся в бою разом з побратимами, під обстрілами рятував поранених і забирав загиблих, ризикуючи своїм життям.
Всі хто знав нашого сина казали, що він був дуже сміливим і не дивлячись ні на що, допомагав іншим. Але, на жаль, його життя обірвалося.
Пам’ятний лист головнокомандувача Збройних сил України в знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних сил України, за відвагу, патріотизм та стійкість було вручено мені, як матері Героя під час поховання.
Це був мужній, сміливий, відданий військовій присязі воїн, надійний бойовий побратим.
Вічна пам’ять воїну Івану та усім полеглим за волю України.
Шановний Володимире Олександровичу, просимо удостоїти подвиг нашого сина почесним званням Героя України (посмертно)
Слава Україні!!!
З повагою мати, Попіль Галина Миронівна