№22/255856-еп
Пане Призеденте! Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Командиру відділення технічного обслуговування автомобільної техніки 2-го механізованого батальйону військової частини А4053 Смиковському Павлу Марковичу
Автор (ініціатор): Яковенко Олена Павлівна
Дата оприлюднення: 21 листопада 2025
Я, Яковенко Олена Павлівна, донька Смиковського Павла Марковича, звертаюся до вас з проханням про присвоєння звання Героя України моєму батькові, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Смиковський Павло Маркович народився 15 вересня 1966 року в селі Чміль Ємільчинського району Житомирської області. Він навчався в Чмилівській школі, де закінчив 8 класів. 1 вересня 1983 року вступив до сільського професійно-технічного училища №8 у Червоноармійську, де здобув спеціальність тракториста-машиніста 3 класу, закінчивши навчання 30 серпня 1984 року.
9 листопада 1984 року Павло був призваний на військову службу в Емільчинському районі, де проходив службу в СРСР до 1986 року. Після Чорнобильської катастрофи, яка суттєво вплинула на його рідну область, він разом із сім'єю переїхав до Вінницької області, де продовжив працювати трактористом ПРАТ Зернопродукт МХП.
Павло зустрів свою першу любов, Надію Володимирівну, у 1992 році. У них народилися двоє дітей: син Леонід у 1993 році та донька Олена у 1997 році. На жаль, у 2001 році Павло став вдовцем через смерть дружини. Незважаючи на тяжкі випробування, він продовжував працювати та виховувати дітей. Згодом Павло став щасливим дідусем двох чудових внуків.
У 2022 році, в умовах війни з російською агресією, Павло вирішив стати на захист рідної землі. Він був призваний на військову службу 3 березня 2022 року і став молодшим сержантом у 2-му механізованому батальйоні. Його обов'язки включали технічне обслуговування автомобільної техніки в складі оперативно-тактичного угрупування Північ.
На жаль, 26 травня 2022 року під час виконання бойового завдання у Северодонецьку мій батько зник безвісти. Його героїзм і відвага в бою стали прикладом для нас усіх. Лише 10 грудня 2024 року, після проведення ДНК-тесту, було підтверджено його загибель.
Смиковський Павло Маркович віддав своє життя за свободу України. Його подвиг заслуговує на визнання. Я прошу вас підтримати цю петицію та присвоїти моєму батькові звання Героя України.
Уклін та шана Герою України.
Вічна пам'ять.
Слава Україні.
Смиковський Павло Маркович народився 15 вересня 1966 року в селі Чміль Ємільчинського району Житомирської області. Він навчався в Чмилівській школі, де закінчив 8 класів. 1 вересня 1983 року вступив до сільського професійно-технічного училища №8 у Червоноармійську, де здобув спеціальність тракториста-машиніста 3 класу, закінчивши навчання 30 серпня 1984 року.
9 листопада 1984 року Павло був призваний на військову службу в Емільчинському районі, де проходив службу в СРСР до 1986 року. Після Чорнобильської катастрофи, яка суттєво вплинула на його рідну область, він разом із сім'єю переїхав до Вінницької області, де продовжив працювати трактористом ПРАТ Зернопродукт МХП.
Павло зустрів свою першу любов, Надію Володимирівну, у 1992 році. У них народилися двоє дітей: син Леонід у 1993 році та донька Олена у 1997 році. На жаль, у 2001 році Павло став вдовцем через смерть дружини. Незважаючи на тяжкі випробування, він продовжував працювати та виховувати дітей. Згодом Павло став щасливим дідусем двох чудових внуків.
У 2022 році, в умовах війни з російською агресією, Павло вирішив стати на захист рідної землі. Він був призваний на військову службу 3 березня 2022 року і став молодшим сержантом у 2-му механізованому батальйоні. Його обов'язки включали технічне обслуговування автомобільної техніки в складі оперативно-тактичного угрупування Північ.
На жаль, 26 травня 2022 року під час виконання бойового завдання у Северодонецьку мій батько зник безвісти. Його героїзм і відвага в бою стали прикладом для нас усіх. Лише 10 грудня 2024 року, після проведення ДНК-тесту, було підтверджено його загибель.
Смиковський Павло Маркович віддав своє життя за свободу України. Його подвиг заслуговує на визнання. Я прошу вас підтримати цю петицію та присвоїти моєму батькові звання Героя України.
Уклін та шана Герою України.
Вічна пам'ять.
Слава Україні.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Костирко Галина Василівна
21 лютого 2026
2.
Гугля Олена Валеріївна
21 лютого 2026
3.
Бондар Ірина Володимирівна
21 лютого 2026
4.
Кракат Ольга Олександрівна
21 лютого 2026
5.
Захарченко Вікторія Володимирівна
21 лютого 2026
6.
Горносталь Оксана Володимирівна
21 лютого 2026
7.
Кравець Наталія Василівна
21 лютого 2026
8.
Макогін Оксана Богданівна
21 лютого 2026
9.
Гулка Аліна Романівна
21 лютого 2026
10.
Матковська Світлана Волдемарівна
21 лютого 2026
11.
Демчишина Тетяна Миколаївна
21 лютого 2026
12.
Процьків Юлія Володимирівна
21 лютого 2026
13.
Майданевич Яна Олександрівна
21 лютого 2026
14.
Завідковська Ірина Романівна
21 лютого 2026
15.
Вовчак Надія Іванівна
21 лютого 2026
16.
Коврига Ірина Володимирівна
21 лютого 2026
17.
Левчук Катерина Олександрівна
21 лютого 2026
18.
Штогрин Леся Анатоліївна
21 лютого 2026
19.
Задорожна Олександра Михайлівна
21 лютого 2026
20.
Никитюк Ольга Володимирівна
20 лютого 2026
21.
Носенко Ірина Володимирівна
20 лютого 2026
22.
Друк Марія Михайлівна
20 лютого 2026
23.
Бацунова Світлана Олександрівна
20 лютого 2026
24.
Суходільський Мар'ян Борисович
20 лютого 2026
25.
Лоза Ганна Володимирівна
20 лютого 2026
26.
Хілінська Оксана Григорівна
20 лютого 2026
27.
Повх Юстина Олексіївна
20 лютого 2026
28.
Чуйко Дмитро Вікторович
20 лютого 2026
29.
Нестер Леся Михайлівна
20 лютого 2026
30.
Кудря Оксана Іванівна
20 лютого 2026