Присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) Сержанту Збройних Сил України Жилі Віталію Анатолійовичу (17.10.1988 — 20.07.2025)

Шановний пане Президенте України!

До Вас звертається дружина загиблого воїна-захисника з проханням присвоїти найвищу державну відзнаку — Герой України (посмертно) — моєму чоловікові, сержанту Жилі Віталію Анатолійовичу, військовослужбовцю 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила, в/ч А0998, який мужньо виконував свій військовий обов`язок та віддав своє життя та свободу за незалежність нашої країни.

Жила Віталій Анатолійович проживав зі своєю сім`єю у м. Шепетівка, Хмельницької області, де працював на залізниці.
З початком повномасштабного вторгнення, 27 лютого 2022 року, Віталій, не вагаючись жодної секунди, став до лав Збройних Сил України. Він покинув мирне життя, роботу на залізниці, звичні будні — і обрав шлях воїна. Шлях, на який стають лише ті, в чиєму серці — незламна любов до Батьківщини.

Він мужньо служив у складі 224-го автомобільного батальйону, боронячи Запорізький напрямок. З січня 2025 року — у лавах легендарної 24-ї бригади
ім. Короля Данила, у 2-му механізованому батальйоні, 2 мінометного взводу,
2 мінометної батереї в/ч А 0998. На посаді водія мінометного взводу Віталій виконував надскладні завдання під постійними загрозами обстрілів і штурмів, особливо на важкому напрямку поблизу Часового Яру — однієї з найгарячіших точок українського фронту.
Попри неймовірну напругу й небезпеку, він ніколи не дозволяв собі слабкості в голосі, завжди заспокоював рідних: “У мене все добре”… хоча ми всі знаємо, що на війні добре не буває.
Ця внутрішня сила, притаманна лише справжнім воїнам, була для нього характерною.
Побратими згадують Віталія так:

Він був душею взводу — вмотивований, уважний до деталей, спраглий до знань, відповідальний до останнього подиху. Віталій був тим, кому довіряєш життя.
Його слова ніколи не розходилися з вчинками. Він умів розрядити тяжку хвилину добрим словом і водночас прийняти миттєве, правильне та сміливе рішення під час бою.

Це був воїн, який ніс у собі світло — і цим світлом підтримував інших.
Надійний у словах та вчинка. У будь якій ситуації залишався виваженим та міг швидко прийняти обдумане рішення. Усі побратими Віталія згадують його, як світлу і добру людину, яка ніколи не залишить у біді.

За час служби він був нагороджений численними відзнаками, серед яких:
– медаль «За зразковість у військовій службі»,
– медаль «Ветеран війни»,
– медаль «Учасник бойових дій».

Ці нагороди — не просто слова. Це доказ того, що держава бачила його внесок, його сумлінність, його щоденний подвиг.

20 липня 2025 року на території Донецької області, поблизу населеного пункту Часів Яр, виконуючи бойове завдання, внаслідок удару ворожого FPV-дрона життя Віталія обірвалося.
Усе, що в нас залишилось – це пам’ять про нього та його приклад, який він залишив усім нам. Він був свідомим громадянином і патріотом своєї країни, мріяв про мирне життя у незалежній та незламній своїй Україні. Рідні, побратими, друзі та знайомі запам`ятають Віталія справжнім воїном, відданим військовій присязі, надійним плечем, прикладом сили духу та мужності, людиною слова, позитивним та усміхненим, готовим завжди прийти на допомогу, поділитися останнім, що в нього було.

Віталій був турботливим та люблячим батьком для своєї донечки, чоловіком, сином, братом. Людиною, яка жила з відкритим серцем і великим почуттям справедливості.

Він мріяв про мир, про вільну та квітучу Україну. І саме за цю мрію він віддав своє життя.
Віталій був воїн, який не зламався, не відступив, не зрадив присязі.

Він був тим, хто завжди ставав поруч, хто підставляв своє плече, хто вірив в світле майбутнє та в Перемогу для своєї країни.

Це звернення — не лише крик серця родини, а й глибоке переконання кожного, хто знав Віталія: він — один із тих, завдяки кому наша країна стоїть, бореться і живе.

Жила Віталій Анатолійович гідний найвищого визнання держави — звання Героя України (посмертно). Він показав приклад справжнього українця, відважного захисника! Бо віддав за свою країну найдороще – своє життя та з гідністю поніс свою варту до кінця.

Сумуємо у глибокій скорботі!
Вічна Слава Герою!

З глибокою повагою та вірою у справедливість!
Дружина Тетяна, донечка Ангеліна