Шановний пане Президенте України! Просимо Вас, присвоїти найвищу державну відзнаку — Герой України (посмертно) — чоловікові, батькові, синові, майору поліції Євгену Володимировичу Рубаняку, інспектору взводу № 2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Шановний пане Президенте України!
До Вас звертається дружина, донечка та батьки загиблого воїна-захисника з проханням присвоїти найвищу державну відзнаку — Герой України (посмертно) — чоловікові, батькові, синові, майору поліції Євгену Володимировичу Рубаняку, інспектору взводу № 2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.
Євген народився 5 лютого 1994 року в селі Розтоки Косівського району, Івано-Франківської області. У 2000 році Євген пішов до Розтоківської загальноосвітньої школи, де навчався до 11 класу. У школі він мав багато вірних друзів, його поважали однокласники, вчителі, навчання закінчив на відмінно.
У 2011 році після закінчення школи Євген обрав нелегкий життєвий шлях, оскільки вирішив стати працівником правоохоронних органів, захищати права та свободи громадян, розкривати і розслідувати злочини. Тому прийняв рішення вступити до Львівського державного університету внутрішніх справ, де навчався 3 роки на факультеті кримінальної міліції. Навчання було не легким, адже курсантів готували до складних робочих буднів. Закінчив вищий навчальний заклад Євген у 2014 році у званні лейтенант міліції.
Після закінчення Львівського державного університету Євген повернувся на Косівщину, де був призначений на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку в Косівський відділ поліції, де сумлінно та з великою відповідальністю виконував свої службові обовʼязки. Він розкрив не один важкий злочин та допомагав усім мешканцям району, які зверталися до нього. Був небайдужий до людей та відгукувався на кожне прохання про допомогу незалежно від його складності. Євген завжди зі всіма знаходив спільну мову, дуже любив свій колектив, своїх колег, вони були для нього як друга сімʼя, але поліцейська.
Однак в сімʼю Євгена, як і в сімʼю кожного українця 24 лютого 2022 року прийшла страшна новина, початок повномасштабного вторгнення. Так як Євген був справжнім патріотом, відданим своїй землі та народу України він прийняв відповідальне рішення та став на захист своєї Батьківщини, адже в 2015 та 2019, 2021 роках Євген вже брав участь в антитерористичній операції на Сході України та усвідомлював, що наш ворог дуже підступний та жорстокий. Тому 13 червня 2024 року він вирішив приєднатися до лав стрілецького батальйону ГУНП в Івано-Франківській області, де мужньо та відважно виконував поставлені завдання з охорони державного суверенітету та територіальної цілісності держави. Разом із побратимами тримав оборону на найважчих ділянках фронту, демонструючи мужність, професіоналізм і незламну віру у перемогу України. Попри цей важкий вибір і небезпечні для життя умови, в яких він там перебував, Євген не втрачав свій життєвий запал, залишаючись позитивним та життєрадісним.
Євген,так як і всі українці, прагнув бути частиною української перемоги, був світлою, доброю, позитивною людиною, усміхненим, готовим завжди прийти на допомогу, поділитися останнім, що в нього було, ніс у собі світло — і цим світлом підтримував інших, надійний у словах та вчинках. З великою повагою та шаною він ставився до свого колективу, до побратимів, які і надалі виконують бойові завдання на Сході країни, однокласників, однокурсників, односельчан. Він надзвичайно любив Карпати, його душа завжди тягнулася до природи та лісу, бо саме там він відчував спокій та затишок. Дуже любив музику, яка супроводжувала його у всіх етапах життя. Для колег він назавжди залишиться прикладом відданості присязі та любові до Батьківщини. Євген не просто носив однострій – він щодня доводив, що честь, обов’язок і любов до України – це не слова, а вибір серця.
За час служби він був нагороджений численними відзнаками, серед яких:
- відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
- медаль «Учасник бойових дій»;
- відзнака «За заслуги перед Прикарпаттям» та іншими.
Однак 12 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання, коли Євген разом з побратимами мужньо тримав оборону поблизу населеного пункту Олександро-Калинове Донецької області, захищаючи рідну землю від ворога, внаслідок артилерійського обстрілу отримав смертельне поранення. Він виконував свою справу з гідністю, залишаючись вірним присязі до останнього.
Євген був турботливим чоловіком, люблячим батьком для своєї донечки, був сонцем і враз, однієї миті, став янголом-охоронцем. Ховатись за побратимами не звик. Так, буде запис, що він герой і рятівник, та це не гоїть тяжких душевних мук, адже герої бувають і серед живих. … не заради слави, інакше просто б він не зміг. Життя Євгена Володимировича Рубаняка було мов метеорит — яскраве, але коротке. Він згорів, залишаючи по собі слід. Йому назавжди 31 рік.
Розуміємо, що жодна найвища державна відзнака не замінить турботливого чоловіка, який був надійною опорою для сім’ї, люблячим батьком для маленької донечки, яка вже ніколи не відчує справжньої батьківської любові, не побачить рідних очей на важливих подіях у її житті, не відчує міцних обіймів, у яких відчувала себе в безпеці, але стане гідним вшануванням його пам’яті.
Просимо Вас, пане Президенте, присвоїти Рубаняку Євгену Володимировичу звання Героя України (посмертно).

Вічна пам'ять герою!
Слава Україні!