Прошу присвоїти звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) старшому солдату Колеснікову Ігорю Івановичу, оператору ПТРК 142-ї окремої піхотної (згодом механізованої) бригади, прикомандированому до 110-ї ОМБр, який загинув під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Ігор Колесніков, мобілізований 1 серпня 2023 року, сумлінно та мужньо виконував службу на передовій у Донецькій області, проявляв відданість, відповідальність і самопожертву. Він свідомо став до лав оборони, розуміючи свій обов’язок перед родиною та державою, і віддав життя за безпеку українців та свободу України. Прошу вшанувати його подвиг та увічнити пам’ять, присвоївши йому найвищу державну нагороду.

Шановний пане Президенте України!

Я, КОЛЕСНІКОВА ІННА ІГОРІВНА, звертаюся до Вас із проханням присвоїти звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно) моєму татові – старшому солдату КОЛЕСНІКОВУ ІГОРЮ ІВАНОВИЧУ, старшому оператору протитанкового ракетного комплексу 2-го відділення взводу ПТРК 142-ї окремої піхотної бригади (згодом механізованої), військова частина А4961 / А4820, прикомандированого згодом до 110-ї окремої механізованої бригади, частина А4007, який загинув, виконуючи бойове завдання із захисту Державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Мій тато, Колесніков Ігор Іванович, народжений 20 травня 1967 року, був мобілізований 1 серпня 2023 року Святошинським РТЦК та СП м. Києва.
Попри свій вік і всі життєві випробування, він прийняв рішення стати до лав оборонців України, бо вважав це своїм обов’язком перед родиною й Батьківщиною.

З перших днів служби тато демонстрував відданість, сміливість і відповідальність. У складі 142-ї бригади, а згодом — 110-ї ОМБр, він виконував бойові завдання на передовій у Донецькій області. Там, під постійними обстрілами, він захищав своїх побратимів, виконував завдання за будь-яких умов і завжди прагнув зробити більше, ніж вимагала посада.

Та найголовніше - Ігор Колесніков був людиною великого серця.

Мій тато і моя мама познайомилися ще маленькими дітьми у дитячому садочку. Разом навчалися у школі, разом росли, разом переживали радості й труднощі. Їхня історія - це історія двох людей, які з дитинства трималися за руки й не відпускали одна одного все життя.
Так вони створили родину, яка для тата була його світом: двох доньок і улюбленого онука, до якого він завжди поспішав, якого мріяв знову обійняти.

Усе своє життя він залишався людиною, для якої любов до рідних і любов до України були однією цілістю. Саме тому, коли почалася велика війна, він сказав: “Я піду, бо мушу. Бо не хтось інший має захистити мою сім’ю, а я.”

Під час виконання бойового завдання мій тато загинув.
Його не стало там, де сьогодні вирішується доля нашої країни.
Після періоду невідомості його тіло було знайдене, і він повернувся додому - вже на вічний спочинок.

Тато віддав своє життя не лише за нас, його рідних. Він загинув за всіх українців, за право жити на своїй землі, за майбутнє, у якому наш народ буде вільним.
Його ім’я має бути збережене не лише в серцях родини, але й у пам’яті держави, за свободу якої він заплатив найвищу ціну.

Прошу Вас, пане Президенте, вшанувати пам’ять старшого солдата КОЛЕСНІКОВА ІГОРЯ ІВАНОВИЧА, присвоївши йому звання Героя України (посмертно) – як визнання його мужності, самопожертви, любові до України, як вдячність від держави за життя, яке він віддав за нас усіх.

З повагою,
КОЛЕСНІКОВА ІННА ІГОРІВНА