Присвоєння звання Герой України (посмертно). Воїн: Дмитро Островський «Соєр», 21 рік. Загинув 6 грудня 2025 року.

Вітаю
Мене звати Дарʼя. Прошу вас присвоїти звання Дмитру Островському, з позивним «Соєр», який поклав своє життя за Україну в 21 рік. Юний парубок. Який мріяв про фронт і як тільки виповнилось 18 років — одразу пішов добровольцем в Азов.

Історія його від батька, який промовив слово на прощанні:

Ігор “Марк” Островський

Кого люблять, того захищають. Любити значить захищати людей, боронити землю від загарбників.

Три покоління нашої родини воювали за Україну.

Дід Дмитра Едуард Островський був народжений 1926 року, майже століття тому. У лютому 1943-го його, неповнолітнього хлопця (16 років і 7 місяців), московська влада погнала воювати з німецькими фашистами. Він дивом вижив на війні, де загинули мільйони. Отримав поранення — одне з яких точно в ту саму ділянку лівої ноги, що й було у Дмитра. Його ПТСР я розпізнав, лише коли сам повернувся з війни.

У 2015 році я, Ігор Островський, обрав батальйон “Донбас-Україна”, щоб захистити державу від московських фашистів. Це коштувало шматка здоров’я і важкої адаптації до цивільного життя у суспільстві, яке не помічало тієї війни.

Дмитрику було 11 років. Він ходив у школу на київській Русанівці, займався футболом і збирав улюблений конструктор “лего”.

У 2022 Дмитро закінчив школу та вступив до Університету спорту. Він дочекався, коли йому виповниться 18, і таємно від нас, батьків, пройшов низку співбесід та тестувань, щоб зрештою потрапити до славетного полку “Азов”.

Це була осінь 2022 року. Він добровільно став до лав захисників України від тих самих русскіх окупантів.

У той час я знову був у війську — з першого лютневого дня повномасштабки. Ірпінь, Буча, Гостомель, Романівка. Дмитро подзвонив і сказав про своє рішення. Я відповів: пишаюсь Тобою, син! У мене не було іншого вибору, крім як підтримати його свідоме чоловіче рішення. Так Дмитро з дитинства перескочив прямо у доросле життя.

Тут на Майдані (під час прощання з Дмитром) присутній мій рідний брат Сашко. Його старшого сина також звати Дмитро Островський. Він був прикордонником. Зник безвісти після важких боїв у районі Красногорівки у травні 2024 року.

Отже, є два Дмитра Островських. Було два Дмитра Островських.

Ще є Нікіта Островський — молодший брат зниклого Дмитра Островського, і він теж у війську вже кілька років. Він тут — серед нас. Відновлюється після бойового поранення і операцій. Здоров’я і сил тобі, Нікіто!

Чоловік моєї сестри Неллі Островської теж служить з перших днів російського вторгнення. Ми разом починали в Ірпені у 2022-го.

По лінії мами Наталки Дмитро є нащадком Праведниці народів Світу Анни Гаврилюк — вчительки історії з Вінниччини, яка врятувала єврейську дівчину Соню від німецьких фашистів.

Ось із такої родини наш син.

Усі ми не професійні військові. Ми мирні люди різних професій. Ніхто з нас не хотів бути на війні. Ми любили своє тихе життя. Це шлях обрав нас. Шлях гідності та честі.

Дмитро любив і шанував. Любив родину — свою маму Наталку, свою сестру Соломію. Любив і підтримував мене — я завжди відчував його тепло. Дуже цінував наші зустрічі і розмови.

Дмитро любив свою дівчину Анну, з якою вони були однокласниками. Три місяці тому у вересні Дмитро отримав відпустку, і вони з коханою поїхали в єдину спільну подорож до Італії та Іспанії. Він любив історію та красу архітектури.

Любив футбол, красу комбінацій та майстерність гравців. Пристрасно займався футболом. У Барселоні Дмитро відвідав матч своєї улюбленої команди — “Барселона”. Це було здійсненням мрії.

Мрії важливі. Красиві і добрі мрії мають збуватися.

Дмитро був надзвичайно доброю людиною. Цю його доброту згадують однокласники, одноклубники та всі, хто його добре знав.

Своїм позивним воїн обрав “Соєр” — ім’я вільного, сміливого, дотепного і веселого хлопчика зі знаменитого роману Марка Твена. Він був саме таким.

Добрий гумор — ще одна визначальна риса Дмитра. Офіційне ім’я він отримав від нас, своїх батьків. Соєр — це його власний вибір.

Три роки служби це три роки надлюдського напруження.

Син загалом мав шість поранень — осколкові, кульове, ампутація пальця. Кожного разу після госпіталів він повертався у стрій.

Смертельними стали “множинні ушкодження внаслідок вибухів та осколків”, отримані 6 грудня, у День ЗСУ. Зранку ми встигли привітати один одного.

Я висловлюю вдячність побратимам “Соєра”. Цим прекрасним юнакам “Азову”, які без пафосу на молодіжних приколах робили і роблять фантастичні справи.

Честь і здоров’я кожному з вас живих!

Честь і пам’ять кожному полеглому герою! Тарік, Тахі, Мішаня, Чіп, Деплой — Соєр тепер разом з вами…

Честь — це важкий шлях. Гідність може бути смертельною. Набагато зручніше бути паразитом на людях з неатрофованою совістю. Поки більшість паразитує, свідома меншість мусить тягнути лямку за всіх. Бо сусідська держава-гній прагне знищити усіх нас без розбору.

Саме тому захист Батьківщини завжди був справою еліти. Еліта — це тонкий прошарок, який розуміє, що таке відповідальність.

СОЄР ОБРАВ ЧЕСТЬ І ГІДНІСТЬ.

Я дивлюся на світ очима Дмитра — що б він сказав, подумав, побажав. І цей світ стає кращим, чистішим, чеснішим.

Кого люблять, того захищають! Пам’ятаймо це.

Честь сину! Честь українському воїну! Кожному українському воїну.