№22/257616-еп
Присвоєння звання Герой України (посмертно) Птухіну Дмитру Сергійовичу
Автор (ініціатор): Птухіна Катерина Ігорівна
Дата оприлюднення: 26 грудня 2025
Петиція
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Вакуленко Олена Василівна
27 грудня 2025
2.
Довжик Віктор Іванович
27 грудня 2025
3.
Татарінова Надія Григорівна
27 грудня 2025
4.
Довжик Людмила Вікторівна
27 грудня 2025
5.
Александрова Валентина Григорівна
27 грудня 2025
6.
Бандик Юлія Сергіївна
27 грудня 2025
7.
Тюпа Карина Сергіївна
27 грудня 2025
8.
Марющенко Людмила Олександрівна
27 грудня 2025
9.
Мушка Наталія Анатоліївна
27 грудня 2025
10.
Цисак Любов Іванівна
27 грудня 2025
11.
Ющик Олена Володимирівна
27 грудня 2025
12.
Величко Валентина Володимирівна
27 грудня 2025
13.
Діденко Тимур Валерійович
27 грудня 2025
14.
Холоденко Лариса Дмитрівна
27 грудня 2025
15.
Кадира Ольга Михайлівна
27 грудня 2025
16.
Борздов Костянтин Дмитрович
27 грудня 2025
17.
Череп Віталія Павлівна
27 грудня 2025
18.
Парфенюк Анна Михайлівна
27 грудня 2025
19.
Пугач Анастасія Іванівна
27 грудня 2025
20.
Мушка Тетяна Володимирівна
27 грудня 2025
21.
Ющик Юлія Борисівна
27 грудня 2025
22.
Снурніцин Олександр Олександрович
27 грудня 2025
23.
Вовк Галина Петрівна
27 грудня 2025
24.
Парфенюк Яна Вадимівна
27 грудня 2025
25.
Приходько Тетяна Володимирівна
27 грудня 2025
26.
Олімпіюк Тетяна Миколаївна
27 грудня 2025
27.
Данько Валерій Андрійович
27 грудня 2025
28.
Радіон Ірина Григорівна
27 грудня 2025
29.
Довготелес Анна Миколаївна
27 грудня 2025
30.
Шевчик Іванна Василівна
27 грудня 2025
1090
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 89 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.