№22/257616-еп
Присвоєння звання Герой України (посмертно) Птухіну Дмитру Сергійовичу
Автор (ініціатор): Птухіна Катерина Ігорівна
Дата оприлюднення: 26 грудня 2025
Петиція
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Астафурова Галина Володимирівна
26 березня 2026
2.
Присяжна Зоряна Леонідівна
26 березня 2026
3.
Франко Вікторія Вікторівна
26 березня 2026
4.
Кудовбенко Вікторія Миколаївна
26 березня 2026
5.
Говорун Наталія Василівна
26 березня 2026
6.
Патлатюк Інна Вікторівна
26 березня 2026
7.
Конотоп Юлія Олександрівна
26 березня 2026
8.
Ришитюк Марія Миколаївна
26 березня 2026
9.
Солонар Катерина Андріївна
26 березня 2026
10.
Базик Ірина Миколаївна
26 березня 2026
11.
Тюфанова Людмила Миколаївна
26 березня 2026
12.
Лукачова Ірина Сергіївна
26 березня 2026
13.
Угонь Людмила Миколаївна
26 березня 2026
14.
Капуш Софія Богданівна
26 березня 2026
15.
Меркушева Інна Миколаївна
26 березня 2026
16.
Кустова Тетяна Юріївна
26 березня 2026
17.
Дзядук Ольга Василівна
26 березня 2026
18.
Кобильняк Наталія Василівна
26 березня 2026
19.
Левченко Андрій Володимирович
26 березня 2026
20.
Червак Світлана Володимирівна
26 березня 2026
21.
Андріайтис Вікторія Сергіївна
26 березня 2026
22.
Гуменюк Мар'яна Анатоліївна
26 березня 2026
23.
Хурхач Наталія Ігорівна
26 березня 2026
24.
Борисенко Віталія Олексіївна
26 березня 2026
25.
Барабаш Інна Вікторівна
26 березня 2026
26.
Тихоненко Тетяна Володимирівна
26 березня 2026
27.
Кривень Катерина Миколаївна
26 березня 2026
28.
Коцюрба Андрій Олександрович
26 березня 2026
29.
Копитко Марія Андріївна
26 березня 2026
30.
Чичерська Ірина Василівна
26 березня 2026