№22/257616-еп
Присвоєння звання Герой України (посмертно) Птухіну Дмитру Сергійовичу
Автор (ініціатор): Птухіна Катерина Ігорівна
Дата оприлюднення: 26 грудня 2025
Петиція
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Ми звертаємося до Президента України не просто з проханням.
Ми звертаємося з криком болю, який народився з війни, тортур і втрати.
Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно)
українському воїну Птухіну Дмитру Сергійовичу, якого ворог замучив до смерті лише за те, що він був вірним своїй присязі та своїй країні.
Птухін Дмитро Сергійович, 29 березня 1985 року народження,
31 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини Т0930.
Він не тікав. Не ховався. Не шукав виправдань.
Він просто пішов захищати Україну — знаючи, що може не повернутися.
У травні 2024 року Дмитра перевели до військової частини А3283.
Він проходив службу у Харкові, згодом у Сумах, а пізніше був направлений на виконання бойових завдань у Курську область — туди, де війна не залишає права на помилку.
10 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в
Курській області, Кореневському районі, н.п. Снагость, Дмитро потрапив у полон до ворога.
Далі — не просто смерть.
Далі — катування.
Після допиту його жорстоко закатували.
Його били. Знущалися. Ламали тіло.
Але зламати його не змогли.
Він не зрадив.
Не став на коліна.
Не відмовився від України навіть тоді, коли це коштувало йому життя.
Для родини почалося інше пекло — очікування.
Місяці тиші.
Місяці молитв.
Місяці надії, яка щодня боліла.
І лише 18 грудня 2025 року рідні отримали страшне підтвердження —
збіг ДНК, який остаточно засвідчив загибель Дмитра.
Цей день став днем, коли надія померла вдруге.
Дмитро Птухін — це не просто ім’я в списках.
Це обірване життя.
Це біль, який не загоїться.
Це воїн, якого ворог знищив фізично, але не зміг перемогти духовно.
Ми просимо державу назвати речі своїми іменами.
Ми просимо справедливості.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) —
це визнання того, що Дмитро загинув як Герой,
це пам’ять,
це правда,
це шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.
**Герої не вмирають.
Вони живуть у болю рідних,
у нашій пам’яті,
у нашій боротьбі.
Слава Герою України.
Вічна і світла пам’ять.**
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Шеремет Ніна Євдокимівна
24 лютого 2026
2.
Ощеп Олена Вікторівна
24 лютого 2026
3.
Кралєва Ірина Юріївна
24 лютого 2026
4.
Іванова Віолетта Вадимівна
24 лютого 2026
5.
Сауляк Тетяна Сергіївна
24 лютого 2026
6.
Нагорна Ірина Сергіївна
24 лютого 2026
7.
Деміров Ігор Андрійович
24 лютого 2026
8.
Голобородько Марина Ігорівна
24 лютого 2026
9.
Охріменко Альона Віталіївна
24 лютого 2026
10.
Файницька Олена Миколаївна
24 лютого 2026
11.
Якубенко Юлія Олегівна
24 лютого 2026
12.
Слобоцька Марина Юріївна
24 лютого 2026
13.
Максимчук Олена Вікторівна
24 лютого 2026
14.
Стельмах Юлія Михайлівна
24 лютого 2026
15.
Петракова Надія Олександрівна
24 лютого 2026
16.
Федорова Тетяна Юріївна
24 лютого 2026
17.
Балем Дар'я Олександрівна
24 лютого 2026
18.
Ясюк Роман Дмитрович
24 лютого 2026
19.
Рак Олександр Валерійович
24 лютого 2026
20.
Кузюкова Ольга Григорівна
24 лютого 2026
21.
Рижков Микола Ігорович
24 лютого 2026
22.
Осечкіна Ірина Анатоліївна
24 лютого 2026
23.
Кузюков Кирило Ігорович
24 лютого 2026
24.
Троценко Світлана Валентинівна
24 лютого 2026
25.
Морозова Маргарита Сергіївна
24 лютого 2026
26.
Зиміна Олена Іванівна
24 лютого 2026
27.
Мушинська Альона Володимирівна
24 лютого 2026
28.
Лідзер Ірина Вікторівна
24 лютого 2026
29.
Ткач Данило Олександрович
24 лютого 2026
30.
Щербак Світлана Олександрівна
24 лютого 2026
16565
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 30 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.