Я — мати загиблого захисника. Мій син— Віталій Севастьянов— був воїном, якому довіряли життя.
Він не шукав нагород, але його подвиг не можна залишити в тіні. Допоможіть мені вшанувати його чесно й гідно та підтримайте петицію.

Щодо присвоєння звання Герой України (посмертно)
військовослужбовцю Збройних Сил України
Севастьянову Віталію Сергійовичу
(08.08.1993– 25.03.2025)

Звертаюся з проханням вшанувати пам’ять мого сина — Севастьянова Віталія— шляхом присвоєння йому найвищої державної нагороди — звання Герой України (посмертно).

Віталій був жителем міста Буськ Золочівського району Львівської області.
Віталій, як кожен із нас будував майбутнє в незалежній країні, мріяв збудувати кар'єру, сім'ю та щасливе майбутнє. Завжди залишався усміхненим, добрим, щирим та з вірою у краще життя. Завжди готовий був допомогти тим хто цього потребував.
Любив схід сонця, гори та подорожі. Зустрів кохання свого життя, яке залишиться з у його серці довіку.

Але з початком повномасштабного вторгнення російської федерації у 2024 році Віталій добровільно став до лав Збройних Сил України, приєднавшись до 150-ї окремої механізованізованої бригади, яка згодом була переформована у 40-у окрему бригаду берегової оборони (в/ч А4935) Збройних Сил України. Обіймав посаду командира відділення безпілотних авіаційних комплексів. Його внесок у боротьбу з ворогом був неоціненним.

На Сумщині с.Їздецьке 28.05.2024-24.06.2024рр.
Миропілля 24.06.2024-27.08.2024рр. - Віталій разом із побратимами розпочав свій бойовий шлях. Вони ефективно виявляли ворожі ДРГ, не допустили прориву кордону, навчились здійснювати польоти на дальні відстані та координували дії піхоти.

У Торецьку, на Донеччині 28.07.2024-24.08.2024рр. попри щільні артобстріли та постійні атаки КАБів, Віталій проводив розвідку і виводив з оточення групи українських військових. Завдяки дронам він показував безпечні маршрути, надавав першу медичну допомогу й транспортував поранених до стабілізаційних пунктів. Його дії неодноразово рятували життя побратимів.

На Запорізькому напрямку Мала Токмачка 25.08.2024-29.10.2024рр. він знищував малі ворожі групи, які штурмували наші позиції. Окрім цього, постійно виконував гуманітарні задачі — доставляв воду, рації, продукти, медикаменти. Його підтримка піхоти в польових умовах була життєвою, важливою і надихаючою.


На Херсонщині с.Кізомис 01.11.2024-25.03.2025 виконував одні з найнебезпечніших завдань: розмінування доріг та річок за допомогою дронів, супровід ротацій у зоні дельти Дніпра, розвідка на лівому березі, виявлення й знищення ворожих сил. Його екіпаж неодноразово зривав плани ворога, відбивав штурми, знищував окупантів на островах, а одного разу — навіть взяв полоненого за допомогою БпЛА.

Разом із Ростиславом Босим вони були справжнім бойовим екіпажем — однією командою, одним серцем. Вони стали братами для своїх побратимів і натхненням для всіх, хто воював поруч. Їхня загибель — непоправна втрата для бригади, для побратимів, для мене, для нашої країни.

Загинув 25 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Херсонщині.
Разом з побратимом Ростиславом здійснював евакуацію людей з острова у дельті Дніпра — надзвичайно небезпечну операцію під постійною загрозою вогню.

Протягом кількох днів вони працювали безперервно, майже без сну, постійно перебуваючи на позиціях, ризикуючи життям задля порятунку інших.

Він віддав життя за Україну, за побратимів, за мирне майбутнє.

Його смерть — непоправна втрата.
Його життя — приклад мужності, відданості, любові до Батьківщини.

На знак вдячності та вшанування його подвигу, на основі численних свідчень його бойових заслуг, самопожертви, героїзму та відданості Україні — прошу присвоїти Севастьянову Віталію Сергійовичу звання Героя України (посмертно).

Він — герой не тільки для своєї родини. Він — герой для всіх нас.

З глибокою повагою та болем,
Мати, Севастьянова Ольга Михайлівна
моб.т-ф.+380674288225