Присвоєння звання «герой України посмертно»

Я, дружина загиблого військовослужбовця Кімачука Максима Павловича (22.09.2003 – 13.09.2025), звертаюся з проханням присвоїти йому високе звання «Герой України» (посмертно).

Мій чоловік проходив службу у військовій частині №4638, обіймаючи посаду вогнеметника 1 штурмового відділення, 3 штурмового взводу, 2 штурмової роти, 2 штурмового батальйону. Він загинув, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Його мужність, відвага та самопожертва є прикладом для побратимів і всього українського народу.
Він у свої 18 років підписав контакт на захист України , був штурмовиком , і отримував поранення , але залишався гідним воїном , після поранення перевівся в оператори БПЛА, загинув в Харківській області , село Новий мир в наслідок удара дрону, йому назавжди 21 рік
Прошу Президента України та відповідні органи державної влади розглянути питання про присвоєння Кімачуку Максиму Павловичу найвищої державної нагороди — звання «Герой України» (посмертно).
Народився у селі Дивне Херсонської області. З дитинства був добрим, чуйним і відповідальним хлопцем.
Навчався в Херсонському кооперативному економіко правовому коледжі, закінчив його в 2020 році.
Він згадував пару професій, хотів працювати і поліцейським, але душа лежала до моря , але так і не встиг стати моряком.
Війна порушила всі плани молодого Шкета.

Любив життя, родину й рідну землю. Його серце було сповнене світла, віри та любові до України.

Коли почалася війна, Максим без вагань став на захист своєї Батьківщини. Служив у лавах 3-ї штурмової бригади, проявляв мужність, відвагу та побратимську підтримку.
Навіть отримуючи поранення , він все одно повертався до захисту держави.
Він ніколи не залишав своїх — завжди був поруч, коли потрібно було допомогти.
Він був кращим сином, братом, чоловіком.

Загинув героїчно, захищаючи свободу та мир в Україні. Йому було лише 21 рік.

Пам’ять про Максима назавжди житиме в серцях рідних, друзів і побратимів. Він залишиться прикладом сили, честі й любові до своєї землі.
З початку повномасштабного вторгнення воював на Херсонщині в якості добровольця.
З 19.12.2022 доєднався до лав 3 ОШБр. займав посаду 2 номер гранатометника, після злагодження на рівненському полігоні разом із 2 ШР 2ШБ поїхав на Бахмутський напрямок, брав участь в обороних боях на каналі Сіверський донець-Донецьк проти підрозділу ПВК Вагнер, в січні отримав осколкові поранення після лікування повернувся в травні і брав участь у штурмових діях, 28.06.2023 під час штурму ворожих позицій отривав важке поранення в ногу, повернувся в листопаді 2023 року і вже тоді обіймав посаду ГСВ 1 штурмового взводу. З грудня 2023 на відновлені в Черкасах поїхав знову лікувати ногу, і після чого потрапив у ВРтК.
У вересні 2024 року приєднався до ВРтК 2 штурмового батальйону. З перших днів перебування у взводі швидко адаптувався до колективу, проявив високу мотивацію та здатність до навчання. У короткий термін опанував керування безпілотними літальними апаратами та ефективно застосовував їх у бойовій роботі. Вирізнявся відповідальним ставленням до виконання завдань, надійністю та дисциплінованістю. Завжди діяв швидко, зібрано та професійно, без паніки, ніби виконуючи звичну бойову задачу. Володів ґрунтовними знаннями з тактики ведення бою та стрілецького озброєння, був прикладом для особового складу та джерелом практичного бойового досвіду для побратимів.