Прошу присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові Плутцову Роману Петровичу, солдату Національної гвардії України частини 3052, що разом з 17 Бригадою НГУ входить до складу 2-го корпусу НГУ "Хартія" під впорядкуванням Галущака Андрія Валерійовича, стрільцю першого стрілецького взводу третього стрілецького батальйону, який загинув під час виконання бойового завдання у селі Урожайне Волноваського району Донецької області та нагороджений Орденом "За мужність" третього ступеня (посмертно) Указом Президента України від 23 серпня 2024 року (573/2024) та відзначений як "Захисник України - Герой міста Полтава" та чиє ім'я навіки увіковічнене на Меморіальному комплексі почесних поховань громадян міста Полтава та Алеї слави міста Полтава з подальшим вшануванням меморіальною дошкою

Прошу присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові Плутцову Роману Петровичу, солдату Національної гвардії України частини 3052, що разом з 17 Бригадою НГУ входить до складу 2-го корпусу НГУ "Хартія" під впорядкуванням Галущака Андрія Валерійовича, стрільцю першого стрілецького взводу третього стрілецького батальйону, який загинув під час виконання бойового завдання у селі Урожайне Волноваського району Донецької області та нагороджений Орденом "За мужність" третього ступеня (посмертно) Указом Президента України від 23 серпня 2024 року (573/2024) та відзначений як "Захисник України - Герой міста Полтава" та чиє ім'я навіки увіковічнене на Меморіальному комплексі почесних поховань громадян міста Полтава та Алеї слави міста Полтава з подальшим вшануванням меморіальною дошкою



Шановний пане Президенте!

Прошу вас присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові Плутцову Роману Петровичу, солдату Національної гвардії України частини 3052, стрільцю першого стрілецького взводу третього стрілецького батальйону, який народився у місті Полтава 21 березня 1979 року, здобував фахову професійну освіту у рідному місті та героїчно загинув під час виконання бойового завдання у селі Урожайне Волноваського району Донецької області 22 квітня 2024 року.

Мій чоловік був людиною честі та з відчуттям відповідальності, що запам'ятається своїм твердим характером та стійкістю. З великою теплотою його згадують друзі та побратими, які будуть завжди пам'ятати його героїчний вчинок.

Будучи хоробрим воїном, він не залишаючи своїх бойових позицій, захищав незалежність та суверенітет нашої держави до останніх хвилин свого життя. Отримавши дуже тяжкі поранення голови, ноги та черевної порожнини, він з останніх сил мужньо боровся до останнього патрона. Незважаючи на великі втрати крові та неможливість дістатися до пункту евакуації, мій чоловік тримався з останніх сил. Навіть коли був втрачений зв'язок з ним та побратимами через постійні обстріли, він прийняв рішення не відступати та не залишати своїх бойових позицій, розуміючи вже те, що в оточенні ціною буде його життя. Але відводячи ворожу бойову силу на себе, він також розумів, що так і виконується його обов'язок перед рідною країною. Прийнявши на себе вогонь пекельного дрону, серце мого чоловіка перестало битися, але він не залишив свої позиції, виконуючи свій обов'язок. Прикриваючи рубіж, він з побратимами дав змогу здійснити передислокацію інших позицій. Цим героїчним вчинком довівши, що хоробрий воїн та вірний син своєї Батьківщини! Тому, не маючи жодних сумнівів, що мій чоловік Плутцов Роман Петрович заслуговує почесного звання Героя України (посмертно), прошу підтримати прояв любові до рідної землі до останньої хвилини життя!

З великою повагою та вдячністю,
пане Президенте!

Дружина Плутцова Романа Петровича
Палій Марина Вікторівна