почесного звання Герой України для коханого чоловіка Богуславського Олександра (посмертно) щоб закарбувати його вчинки за незалежність України!!

Шановний пане Президенте України!
Звертаюся до Вас як дружина загиблого захисника України – солдата 6 батальйону 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, Олександра Олександровича Богуславського, 02.02.1991 року народження з проханням присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
27 лютого 2022 року Олександр, без жодних вагань, добровільно вступив до лав Збройних сил України. Воював під Бахмутом (2022 р.), в Бахмуті (2023 р.), поблизу населених пунктів Часів Яр, Кліщіївка, Іванівське, Водяне Донецької області (2024 р.), поблизу населених пунктів Оріхів, Нестерянка, Павлівка Запорізької області, н.п. Шахове, Новий Бахмут, Донецької області (2024-2025 р.). Упродовж понад 3 років він, з винятковою мужністю та професіоналізмом, сумлінно виконував бойові завдання на найнебезпечніших напрямках фронту. За період повномасштабного вторгнення неодноразово отримував поранення і завжди, не чекаючи реабілітації, повертався на позиції. Під час перебування на фронті повсякчас першим відважно вступав у бій з ворогом, рятував побратимів із найгарячіших точок зіткнення, ризикуючи життям та навіть вдома, будучи у відпустці, завжди подумки був на службі.
1 листопада 2025 року солдат Богуславський Олександр Олександрович героїчно загинув під час виконання бойового завдання із захисту незалежності України поблизу н.п. Новий Бахмут Покровського району Донецької області внаслідок штурмових дій ворога та артилерійських обстрілів.
За час військової служби Олександр був нагороджений за мужність та професіоналізм: медаллю «Ветеран війни - Учасник бойових дій» пам'ятними відзнаками «Військова розвідка за вільну Україну», «Хрест незламності», медаллю «За звитягу та вірність».
Побратими згадують Олександра як світлу та щиру людину з великої літери, чиї мудрість і спокій додавали впевненості навіть у найзапекліших боях. На позиціях він був прикладом для інших бійців, надійною опорою: завжди першим приходив на допомогу, ділився останнім і ніколи не залишав своїх. Для друзів Олександр став не просто товаришем по зброї та духу, а й рідною людиною. Його загибель — це непоправна, болюча втрата члена родини, частину якої назавжди забрала війна.
Олександр був втіленням справжньої  воїнської честі: сміливий, непохитний і безмежно відданий присязі. Під щільним вогнем ворога він ставав ангелом-охоронцем для своїх товаришів, рятуючи життя там, де це здавалося неможливим. Його відважність була беззаперечною, як і любов до України — доведена кожним вчинком під ворожим вогнем. Він не просто виконував завдання — він боровся серцем, залишивши по собі пам’ять про справжню людську гідність та жертовність.
У 2023 році Олександр одружився, а вже за рік доля ощасливила його безцінним подарунком – народженням сина. Маленький Тимофій став батьковою гордістю, та в серці чоловіка жила ще одна заповітна мрія — він безмежно чекав на донечку, якій прагнув подарувати увесь світ.  Неосяжна любов до маленького сина з дружиною та найтепліша, найсокровенніша надія на народження доньки зігрівали Олександра навіть у холодних окопах, залишаючись тим світлом, заради якого він тримав небо над Україною.
Світлий, доброзичливий і завжди готовий прийти на допомогу — саме таким Олександра пам’ятатимуть його побратими та знайомі. Він пішов у вічність, ставши взірцем справжньої людської честі. Непоправне горе розділяють його кохана дружина, маленький син, батьки, близькі і друзі, для яких він був надією й гордістю. Пам’ять про Олександра — живий вогонь у їхніх серцях, який не згасне ніколи.
Прошу Вас, пане Президенте, вшанувати світлу пам'ять Олександра Богуславського та присвоїти йому найвище звання – Герой України (посмертно).
Це стане символом глибокої вдячності держави воїну, який віддав найцінніше – власне життя за нашу свободу і світле майбутнє України.
З глибокою повагою та вірою у справедливість,
Богуславська Анастасія Анатоліївна
дружина загиблого захисника України