№22/259624-еп
Прошу присвоїти почесне звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Садовому Миколі Михайловичу, 18 квітня 1984 року народження, молодшому сержанту, начальнику складу взводу матеріального забезпечення військової частини A0342, який загинув 9 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торське Донецької області внаслідок ворожого обстрілу з використанням FPV-дронів, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Автор (ініціатор): Садова Наталія Миколаївна
Дата оприлюднення: 02 лютого 2026
Шановний пане Президенте України!
Я, донька загиблого військовослужбовця,
звертаюся до Вас з проханням розглянути питання щодо присвоєння
найвищого державного звання «Герой України» (посмертно)
моєму батькові — Садовому Миколі Михайловичу,
18 квітня 1984 року народження,
молодшому сержанту,
начальнику складу взводу матеріального забезпечення
військової частини A0342,
військовослужбовцю 63 окремої механізованої бригади,
105 механізованого батальйону Збройних Сил України.
1 липня 2022 року, під час повномасштабної війни,
мій батько отримав повістку та без вагань став на захист України.
З перших днів служби він перебував у найгарячіших точках бойових дій:
Бучі, Миколаєві, Баштанці, Покровську, Донецькій області,
Херсоні, Бахмуті, Лимані та на Лиманському напрямку.
Під час бойових дій у місті Бахмут мій батько отримав контузію.
Після короткої реабілітації тривалістю 14 днів він добровільно
повернувся назад до зони бойових дій.
Згодом зазнав поранення та перелому, однак після лікування
знову повернувся до служби.
Навіть перебуваючи на посадах матеріального забезпечення,
він постійно допомагав побратимам:
власноруч ремонтував та зварював автомобілі,
відновлював і ремонтував бронетехніку,
забезпечуючи боєздатність підрозділу в умовах бойових дій.
9 травня 2025 року Садовий Микола Михайлович загинув
під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торське
Донецької області внаслідок ворожого обстрілу
з використанням FPV-дронів.
За сумлінну службу та відданість Україні
він був нагороджений медаллю «Ветеран війни»,
нагрудним знаком «Учасник бойових дій»,
а також відзначений Грамотою Пошани та Скорботи.
Мій батько до останнього подиху залишався вірним військовій присязі,
своєму народові та Україні.
Його життєвий шлях є прикладом мужності, самопожертви
та справжнього героїзму.
Прошу гідно вшанувати пам’ять мого батька
та підтримати присвоєння йому
найвищого державного звання «Герой України» (посмертно).
Я, донька загиблого військовослужбовця,
звертаюся до Вас з проханням розглянути питання щодо присвоєння
найвищого державного звання «Герой України» (посмертно)
моєму батькові — Садовому Миколі Михайловичу,
18 квітня 1984 року народження,
молодшому сержанту,
начальнику складу взводу матеріального забезпечення
військової частини A0342,
військовослужбовцю 63 окремої механізованої бригади,
105 механізованого батальйону Збройних Сил України.
1 липня 2022 року, під час повномасштабної війни,
мій батько отримав повістку та без вагань став на захист України.
З перших днів служби він перебував у найгарячіших точках бойових дій:
Бучі, Миколаєві, Баштанці, Покровську, Донецькій області,
Херсоні, Бахмуті, Лимані та на Лиманському напрямку.
Під час бойових дій у місті Бахмут мій батько отримав контузію.
Після короткої реабілітації тривалістю 14 днів він добровільно
повернувся назад до зони бойових дій.
Згодом зазнав поранення та перелому, однак після лікування
знову повернувся до служби.
Навіть перебуваючи на посадах матеріального забезпечення,
він постійно допомагав побратимам:
власноруч ремонтував та зварював автомобілі,
відновлював і ремонтував бронетехніку,
забезпечуючи боєздатність підрозділу в умовах бойових дій.
9 травня 2025 року Садовий Микола Михайлович загинув
під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торське
Донецької області внаслідок ворожого обстрілу
з використанням FPV-дронів.
За сумлінну службу та відданість Україні
він був нагороджений медаллю «Ветеран війни»,
нагрудним знаком «Учасник бойових дій»,
а також відзначений Грамотою Пошани та Скорботи.
Мій батько до останнього подиху залишався вірним військовій присязі,
своєму народові та Україні.
Його життєвий шлях є прикладом мужності, самопожертви
та справжнього героїзму.
Прошу гідно вшанувати пам’ять мого батька
та підтримати присвоєння йому
найвищого державного звання «Герой України» (посмертно).
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Грищенко Яна Григорівна
12 лютого 2026
2.
Копка Надія Віталіївна
12 лютого 2026
3.
Вакульченко Аліна Віталіївна
12 лютого 2026
4.
Василик Раїса Павлівна
12 лютого 2026
5.
Черненко Дарина Олегівна
12 лютого 2026
6.
Петрович Іванна Олександрівна
12 лютого 2026
7.
Пеприк Оксана Володимирівна
12 лютого 2026
8.
Панасюк Анна Олександрівна
12 лютого 2026
9.
Скриганюк Олена Сергіївна
12 лютого 2026
10.
Очинська Альона Володимирівна
12 лютого 2026
11.
Жильцова Олена Олексіївна
12 лютого 2026
12.
Строган Ірина Ярославівна
11 лютого 2026
13.
Шевчук Анастасія Євгенівна
11 лютого 2026
14.
Яцина Катерина Євгенівна
11 лютого 2026
15.
Островар Ольга Василівна
11 лютого 2026
16.
Краснянська Олена Василівна
11 лютого 2026
17.
Бондаренко Ольга Юріївна
11 лютого 2026
18.
Душний Іван Ігорович
11 лютого 2026
19.
Єпур Оксана Вікторівна
11 лютого 2026
20.
Дибка Вікторія Володимирівна
11 лютого 2026
21.
Мерва Сергій Сергійович
11 лютого 2026
22.
Дячук Марина Віталіївна
11 лютого 2026
23.
Сілютіна Анастасія Андріївна
11 лютого 2026
24.
Буринська Олена Григорівна
11 лютого 2026
25.
Лабаз Руслана Іванівна
11 лютого 2026
26.
Гордон Марина Володимирівна
11 лютого 2026
27.
Оплета Марія Ігорівна
11 лютого 2026
28.
Біловодченко Віталіна Сергіївна
11 лютого 2026
29.
Гребенщикова Тетяна Григорівна
11 лютого 2026
30.
Галак Христина Ігорівна
11 лютого 2026
3494
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 80 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.