Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Руденко Олександру Васильовичу за мужність і героїзм, проявлені під час захисту незалежності та територіальної цілісності України.

ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТ!
Просимо присвоїти звання Героя України (посмертно) Руденко Олександру Васильовичу 12.04.1973 р.н.
21 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миколайпілля Краматорського району Донецької області, відданий військовій присязі на вірність українському народові за Україну, її свободу, територіальну цілісність і незалежність загинув військовослужбовець, найкращій чоловік і тато, Руденко Олександр Васильович.
9 лютого 2017 року добровільно пішов захищати нашу Рідну Україну.
2017 рік - воював у складі оперативно-тактичного угруповання "ЛУГАНСЬК", яке залучалось та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
2018 рік - воював у складі оперативно-тактичного угруповання "ДОНЕЦЬК", яке залучалось та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Всі ці 9 років віддано служив у складі 93 ОМБр (маю витяги з наказів по стройовій), зараз це славнозвісна А1302 Холодний Яр.
Олександр був дуже сміливим чоловіком.
Позивний КАРСОН мав не даремно.
Був таким же добрим, виконував будь-яку поставлену задачу командирів беззаперечно, правильно, вчасно. За що не брався – все ладилося, умів робити реально ВСЕ.
Не один раз був сам поранений.
Не один раз виносив побратимів з поля бою.
Не один раз дивився смерті в очі.
З 2018-го року після поранення мав на правій нозі гомілковостопний протез, однаково не відмовився жодного разу виходити на нуль... Не залишив своїх побратимів, повертався до строю і продовжував на нулі захищати Рідну Неньку Україну до останніх хвилин свого життя...
У серпні 2025 року на черговому виході ледве не загинув. Олександр один погодився по «відкритці» вночі переміститися між позиціями (літало багато FPV), нога з протезом вивернулася майже повністю в інший бік, отримав чергову контузію, лікувався, ходив на милицях… і далі продовжив служити…
Останні декілька місяців, як вивозили/завозили хлопців на позиції, завозили/вивозили НРК, їжу, воду на нуль, Олександр постійно їздив у кузові, збивав ворожі FPV, заїжджали і виїжджали без втрат.
Навіть почав називати себе «Сашка-прикривашка», бо прикривав небо над побратимами від дронів противника.
Записався змінити хлопців, 21.01.2026, сів у кабіну автомобіля вперше за останні декілька місяців (бо постійно їздив у кузові) – загинув о 6:40 миттєво від влучання ворожого FPV не доїхавши до позиції у Миколайпіллі.
До останнього дня підтримував себе у фізичній формі (з дитинства професійно займався боксом). В будинку під Краматорськом де він проживав - залишилося багато спортивних знарядь…
Мріяв про вільну і незалежну Україну, захищав рідну землю і всіх нас до останньої хвилини свого життя...