№22/260990-еп
Про присвоєння звання Герой України (посмертно) сержанту Радому Сергію Васильовичу
Автор (ініціатор): Радом Крістіна Геннадіївна
Дата оприлюднення: 26 лютого 2026
Звертаємося з проханням присвоїти найвище державне звання Герой України (посмертно) сержанту Радому Сергію Васильовичу, 26 травня 1983 року народження, уродженцю міста Кагарлик Київської області, командиру 2 відділення коригування артилерійського вогню взводу коригування артилерійського вогню батареї артилерійської розвідки військової частини А4053.
25 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Борівська Андріївка Ізюмського району Харківської області Сергій загинув, захищаючи Україну. Його смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби із захисту Батьківщини. Він пішов на війну не за нагородами — він пішов, бо вважав це своїм обов’язком.
Він до останнього виконував бойове завдання, залишаючись вірним присязі, побратимам і Україні.
Сергій не шукав слави — він просто знав, що повинен захищати свою країну. До останнього подиху він залишався вірним присязі, побратимам і Україні .
Мужній, відповідальний командир, якого поважали побратими і цінувало командування.
У мирному житті він дуже любив свята, щиро радів зустрічам із рідними та друзями. Любив природу, відпочинок, рибалку — ті прості моменти тиші й тепла, які роблять життя справжнім. Він цінував компанію, любив зібрати всіх разом, створити атмосферу радості та єдності. Поруч із ним завжди було відчуття дому.
Він був турботливим сином — гордістю для своїх батьків.
Був люблячим чоловіком — надійною опорою для дружини.
Був ніжним татом для свого маленького сина 2018 року народження. Його найбільшою мрією було бачити свою дитину щасливою у мирній і вільній Україні.
Його життя обірвалося на війні. Але його любов до родини, його відповідальність, його мужність — залишилися з нами.
Він не повернеться до святкового столу. Не піде більше на рибалку. Не обійме свого сина.
Але саме завдяки таким, як він, Україна стоїть.
Сьогодні ми просимо не лише про нагороду.
Ми просимо про справедливість.
Про визнання подвигу людини, яка віддала найдорожче — своє життя — за свободу нашої держави.
Його син має знати, що держава пам’ятає про його батька.
Його батьки мають знати, що їхній син — Герой не лише для родини, а для всієї України.
Просимо гідно вшанувати пам’ять сержанта Радома Сергія Васильовича та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Його ім’я має бути вписане в історію України — як ім’я людини, яка заплатила найвищу ціну за її майбутнє.
25 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Борівська Андріївка Ізюмського району Харківської області Сергій загинув, захищаючи Україну. Його смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби із захисту Батьківщини. Він пішов на війну не за нагородами — він пішов, бо вважав це своїм обов’язком.
Він до останнього виконував бойове завдання, залишаючись вірним присязі, побратимам і Україні.
Сергій не шукав слави — він просто знав, що повинен захищати свою країну. До останнього подиху він залишався вірним присязі, побратимам і Україні .
Мужній, відповідальний командир, якого поважали побратими і цінувало командування.
У мирному житті він дуже любив свята, щиро радів зустрічам із рідними та друзями. Любив природу, відпочинок, рибалку — ті прості моменти тиші й тепла, які роблять життя справжнім. Він цінував компанію, любив зібрати всіх разом, створити атмосферу радості та єдності. Поруч із ним завжди було відчуття дому.
Він був турботливим сином — гордістю для своїх батьків.
Був люблячим чоловіком — надійною опорою для дружини.
Був ніжним татом для свого маленького сина 2018 року народження. Його найбільшою мрією було бачити свою дитину щасливою у мирній і вільній Україні.
Його життя обірвалося на війні. Але його любов до родини, його відповідальність, його мужність — залишилися з нами.
Він не повернеться до святкового столу. Не піде більше на рибалку. Не обійме свого сина.
Але саме завдяки таким, як він, Україна стоїть.
Сьогодні ми просимо не лише про нагороду.
Ми просимо про справедливість.
Про визнання подвигу людини, яка віддала найдорожче — своє життя — за свободу нашої держави.
Його син має знати, що держава пам’ятає про його батька.
Його батьки мають знати, що їхній син — Герой не лише для родини, а для всієї України.
Просимо гідно вшанувати пам’ять сержанта Радома Сергія Васильовича та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Його ім’я має бути вписане в історію України — як ім’я людини, яка заплатила найвищу ціну за її майбутнє.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Соцкова Надія Сергіївна
26 травня 2026
2.
Бачуріна Каріна Русланівна
26 травня 2026
3.
Білоусова Катерина Романівна
26 травня 2026
4.
Попова Ольга Миколаївна
26 травня 2026
5.
Кушко Максим Олександрович
26 травня 2026
6.
Трофімчук Юліана Юріївна
26 травня 2026
7.
Самокоз Марина Вадимівна
26 травня 2026
8.
Остапов Володимир Костянтинович
26 травня 2026
9.
Маркова Катерина Олександрівна
26 травня 2026
10.
Булава Людмила Владленівна
26 травня 2026
11.
Рудик Каріна Сергіївна
26 травня 2026
12.
Марченко Юлія Михайлівна
26 травня 2026
13.
Устименко Володимир Вікторович
26 травня 2026
14.
Крижна Тетяна Василівна
26 травня 2026
15.
Галіч Оксана Вікторівна
26 травня 2026
16.
Ткаченко Ірина Олександрівна
26 травня 2026
17.
Ворушев Сергій Євгенійович
26 травня 2026
18.
Бзіта Олена Анатоліївна
26 травня 2026
19.
Лях Олександр Миколайович
26 травня 2026
20.
Горячев Євген Миколайович
26 травня 2026
21.
Пампура Юлія Василівна
26 травня 2026
22.
Новосьолова Рита Леонідівна
26 травня 2026
23.
Шаригіна Наталія Борисівна
26 травня 2026
24.
Кононська Руслана Анатоліївна
26 травня 2026
25.
Петровці Олена Григорівна
26 травня 2026
26.
Караваєва Ольга Григорівна
26 травня 2026
27.
Юзвюк Катерина Сергіївна
26 травня 2026
28.
Корінь Валентина Володимирівна
26 травня 2026
29.
Сафандула Наталія Юріївна
26 травня 2026
30.
Вальків Наталія Петрівна
26 травня 2026