Присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) Сизьку Івану Федоровичу.

ПЕТИЦІЯ

​Про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) солдату Сизьку Івану Федоровичу.

​Пане Президенте!

Ми — мати, кохана, донька та сестра — звертаємося до Вас не просто з проханням. Ми звертаємося з болем серця всієї нашої родини, яка втратила найдорожче. ​Просимо присвоїти найвище державне звання — Героя України (посмертно) — нашому відважному воїну, солдату Сизьку Івану Федоровичу (29.10.1978 р.н.), бійцю 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка (в/ч А3283).

Іван добровільно став до лав Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення — 1 березня 2022 року. Його бойовий шлях є прикладом незламності та відданості присязі:

● 2022 рік: Брав участь у звільненні Херсонщини, пройшовши через запеклі бої у населених пунктах Кочубеївка, Токареве, Біла Криниця, Велика та Мала Олександрівки, Давидів Брід, Борозенське та безпосередньо визволяв Херсон.

● 2023 рік: Боронив Схід України у найгарячіших точках — Бахмут, Часів Яр, Костянтинівка, Соледар, Дружківка, н.п. Червона Гора. Попри офіційну посаду, фактично весь цей час Іван виконував обов'язки у складі кулеметного розрахунку, проявивши себе як професіонал, що досконало володіє важким озброєнням та здатен тримати оборону в надлюдських умовах.

● 2024 рік: Тримав оборону на Харківщині (н.п. Гур’їв Козачок, Сотницький Козачок). Згодом був направлений на виконання бойових завдань у Курську область.

Свій останній бій Іван прийняв у жовтні 2024 року в н.п. Ольгівка Курської області.

Опис подвигу:
У важких умовах повного оточення, коли ворог масово застосовував танки, артилерію та дрони, Іван Сизько виявив найвищу ступінь самопожертви. Знаходячись на другому поверсі будівлі, що була під постійними обстрілами, він залишився один з кулеметом ПКМ, щоб прикрити відхід та врятувати життя своїх побратимів. У той час, коли будівля руйнувалася на очах, Іван свідомо обрав найнебезпечнішу позицію, стримуючи навалу ворога до останнього подиху. Він став живою мішенню, щоб дати шанс іншим. Завдяки його мужності уцілілі побратими змогли вийти з того пекла живими.

Внаслідок прямого влучання важкого озброєння в перекриття будівлі, Герой загинув 13 жовтня 2024 року. Довгих 14 місяців невідомості родина жила надією, поки 10 грудня 2025 року за результатами ДНК-експертизи не було офіційно підтверджено загибель.

У мирному житті Іван працював помічником машиніста тепловозу на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був опорою для всієї своєї родини: матері, коханої, доньки та сестри.

Присвоєння звання Героя України — це визнання того, що Іван загинув як Герой, який затулив собою побратимів та майбутнє нашої країни. Це пам’ять і шана людині, яка заплатила за нашу свободу власним життям.

Герої не вмирають. Вони живуть у нашому болю, у нашій пам’яті та у нашій боротьбі.

​Слава Герою України! Вічна і світла пам’ять.