Гончар Олександр Олександрович з перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України. Він обрав шлях воїна, усвідомлюючи небезпеку, але керуючись честю, обов’язком і безмежною любов’ю до рідної землі.
15 лютого 2025 року він був направлений на бойову позицію для виконання завдання. Під час бойових дій потрапив у полон. Тривалий час вважався безвісти зниклим. Його рідні жили між болем і надією, вірили та чекали.
У січні 2026 року надійшло офіційне підтвердження про його загибель, встановлене шляхом ДНК-експертизи.
Я, його сестра, звертаюся з проханням гідно вшанувати пам’ять мого брата — воїна, який до останнього залишався вірним присязі та Україні. Його мужність, стійкість і самопожертва є прикладом справжнього героїзму. Він віддав найцінніше — своє життя — за свободу та майбутнє нашої держави.
Гончар Олександр Олександрович назавжди залишиться в наших серцях як символ незламності та відданості Батьківщині.
Просимо присвоїти йому звання Героя України (посмертно).