Про присвоєння звання Героя України (посмертно) головному сержанту 2-го механізованого батальйону, 14-тої окремої механізованої бригади імені князя Романа РЕПШ Анатолію Валерійовичу.

Шановний Пане Президенте, прошу присвоїти звання
Героя України (посмертно) Репш Анатолію Валерійовичу
(23.03.1981), головному сержанту 2-го механізованого
батальйону, 14-тої окремої механізованої бригади імені
Князя Романа, який 18.01.2026 загинув, під час виконання
бойового завдання щодо захисту незалежності України в
районі населеного пункту Купʼянськ-Вузловий,
Харківської області.

Анатолій Репш, був не лише відданим сімʼї батьком, а й
справжнім сином України. З перших днів
повномасштабного вторгнення долучився до лав
територіальної оборони, а з 22 квітня 2022 року
продовжив захист держави у складі 14-тої окремої
механізованої бригади імені Князя Романа у Збройних силах України. Згодом обійняв посаду Головного сержанта 2-го механізованого батальйону. Виконував бойові завдання оборонного та наступального характеру на різних напрямках, зокрема у населених пунктах Дворічне, Гряниківка, Масютівка, Першотравневе, Купʼянськ-Вузловий.
З часом проходження військової служби та виконання дій, спрямованих на захист держави від збройної агресії, отримував чотири поранення. Однак, незважаючи на отримані травми повертався у стрій, до своїх побратимів, адже не міг залишатися осторонь.
Мій батько, Анатолій Репш — людина честі й великого серця. Він завжди стояв за своїх побратимів, ніколи не відвертався й не залишав позаду. Побратими називали його «Батьком Батальйону». За словами одного з них, Анатолія поважали, любили — як людину справедливу, сильну та відповідальну. Ризикуючи власним життям, він допомагав своїм побратимам, витягував з-під обстрілів та підтримував до останнього. А тих, хто, на жаль, загинув, він виносив із поля бою, щоб їхні родини мали змогу гідно попрощатися й поховати своїх рідних.
Його вчинки — це приклад мужності, людяності та відданості. Анатолій Репш був людиною, яка не залишає своїх і до кінця виконує свій обов’язок.

За свої заслуги перед державою був неодноразово нагороджений: орденом «За мужність» 3-го ступеня, орденом «За мужність» 2-го ступеня, медаллю «За військову службу Україні», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», відзнакою «За заслуги», відзнакою Міністра оборони України «За поранення» та почесним нагрудним знаком «Відзнака Командира 14-тої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Мій тато мріяв написати книгу після закінчення війни, адже, як він завжди казав: «Мені є що розказати». У його словах завжди було стільки життя, стільки спогадів та історій про побратимів, про випробування, про силу духу. І хоча доля не дала татові самому втілити цей задум, його спогади стануть основою книги, яку напишуть вже про нього — щоб пам'ять про справжнього Героя України вічно жила і в словах, і в серцях.

На превеликий жаль, поблизу населеного пункту Купʼянськ-Вузловий 18 січня 2026 року Анатолій Репш із позивним «Репш» виконав своє останнє бойове завдання. Через чотири болючі тижні, Анатолій Репш повернувся додому “НА ЩИТІ”, а 13 лютого 2026 року його поховали з честю та гідністю у рідному місті Рожище, Волинської області.
Він віддав найдорожче — своє життя, за вільну Україну, за побратимів, за наше майбутнє. Тож, пане Президенте, від імені доньки, сина та дружини, просимо, вшанувати пам’ять воїна та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) головному сержанту Анатолію Валерійовичу РЕПШ.

Вічна пам’ять ГЕРОЮ!
СЛАВА УКРАЇНІ!