Про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Кривоногову Євгенію Володимировичу (Фрезеру)

Я, Костюченко Наталія, прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму синові — старшому лейтенанту Кривоногову Євгенію Володимировичу (01.03.1994 — 26.11.2025), командиру 3‑го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1‑ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем в/ч А5003, який загинув, виконуючи свій обов’язок перед державою та рятуючи життя пораненого побратима в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області.
З перших днів повномасштабної війни Євгеній зробив свій вибір без вагань: 25 лютого 2022 року він добровольцем прийшов до військкомату, поклавши на себе відповідальність за захист Батьківщини.
У травні 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі Бахмута, Євгеній отримав тяжке поранення. Попри екстремальні умови бою та реальну загрозу власному життю, він проявив надзвичайну мужність і професіоналізм: зберіг майже весь особовий склад та організував вихід людей із-під щільного ворожого вогню. Навіть перебуваючи на межі фізичних можливостей, він продовжував виконувати роль командира і захисника тих, кого вів за собою.
Після кількох операцій та майже року тривалого відновлення Євгеній свідомо прийняв рішення повернутися до підрозділу. Він зробив це, керуючись переконанням, що його місце — разом із побратимами, на передовій. Це рішення стало свідченням його внутрішньої сили, незламності та справжнього патріотизму.
Побратими згадують Євгенія як людину, яка завжди йшла першою туди, де небезпечно. Він брав відповідальність на себе й ніколи не уникав найскладніших завдань. Його сміливість була беззаперечною, а рішучість — прикладом для всього підрозділу. Він діяв швидко, чітко, впевнено і завжди ставив безпеку своїх людей вище за власну.
В той день(26.11.26), першим почувши, що на позиції є поранений побратим, Євгеній миттєво прийняв рішення їхати за ним, не вагаючись і не чекаючи підсилення. Він загинув, рятуючи побратима — у дії, що є прямим уособленням військового братерства, честі та самопожертви. Це був свідомий крок людини, яка розуміла ризик, але ніколи не дозволяла собі залишити іншу людину в небезпеці.
Поза військовою службою Євгеній був яскравою, талановитою й інтелектуально сильною особистістю. Інженер за фахом, він мав запатентовані методики у сфері лазерних технологій обробки металу, працював у стратегічно важливій галузі та розробляв високотехнологічні рішення. Закінчивши КПІ з відзнакою, мав блискучий аналітичний розум, був винахідливим, творчим і перспективним фахівцем із великими планами повернутися до наукової діяльності після Перемоги. Його талант і професійний потенціал були цінністю як для української науки, так і для промисловості.
Україна втратила не лише хороброго воїна й офіцера, а й людину унікального інтелекту та рідкісної внутрішньої сили. Його життєвий шлях, вчинки та самовіддана служба втілюють приклад глибокого, усвідомленого й чесного героїзму.
З огляду на виняткову мужність, самопожертву, відданість військовому обов’язку та державі прошу Президента України розглянути питання про присвоєння Кривоногову Євгенію Володимировичу звання Героя України (посмертно).
Герої не вмирають.
Їхні імена залишаються в серці народу та в історії держави.