Про присвоєння звання Героя України (посмертно) майору ЗСУ Владиславу Олександровичу Запорожцю

Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Запорожцю Владиславу Олександровичу

Пане Президенте!

Прошу Вас розглянути петицію щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) моєму синові — майору, командиру аеромобільного батальйону 79-та окрема десантно-штурмова Таврійська бригада (в/ч А0224) Збройних Сил України — Запорожець Владислав Олександрович, 16.08.1999 року народження, позивний «Козак».

Владислав народився 16 серпня 1999 року в місті Суми. З юних років він обрав шлях служіння Україні.

У 2013 році вступив до Сумський державний ліцей-інтернат «Кадетський корпус» ім. І. Г. Харитоненка. Навчання там стало для нього не просто здобуттям освіти, а справжньою школою честі, гідності та відповідальності. Владислав був лідером серед однолітків, головним віце-старшиною, наполегливим спортсменом, який ніколи не здавався та завжди йшов уперед.

Свій військовий шлях він продовжив у Військова академія на факультеті десантно-штурмових військ. Десятки стрибків з парашутом, роки наполегливої підготовки, дисципліна та сила духу загартували в ньому справжнього офіцера.

З 2021 року Владислав проходив службу у 79-та окрема десантно-штурмова Таврійська бригада.

Початок повномасштабної війни Владислав зустрів на передовій — у районі міста Щастя, де разом із побратимами став на захист України.

У травні 2022 року був призначений командиром роти. Від перших днів великої війни він був там, де найважче, та брав активну участь у бойових діях на Лиманському напрямку, зокрема у боях за населені пункти Богородичне, Новомихайлівка, Успенівка, Катеринівка.

Він пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону: був командиром взводу, командиром роти, згодом заступником командира батальйону, а з травня 2024 року — командиром батальйону у званні майора.

Владислав воював на найгарячіших напрямках — Лиманському, брав участь у тривалій обороні міста Мар’їнка, а також у боях на Курахівському напрямку.

Побратими знали його як командира, який завжди йде попереду. Як офіцера, що приймає рішення під обстрілами. Як людину, яка ніколи не залишить свого бійця. Він неодноразово рятував життя підлеглих, ризикуючи власним.

За життя Владислав був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, а також відзнакою Міністра оборони України «Хрест Десантно-штурмових військ».
21 березня 2025 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького І ступеня.

30 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Комар Волноваського району Донецької області майор Владислав Запорожець героїчно загинув. Йому було лише 25 років.

Він віддав своє життя, залишившись вірним військовій присязі, українському народові та своїм побратимам. Владислав до останнього подиху виконував свій обов’язок, захищаючи свободу, незалежність і територіальну цілісність України. Його мужність, відданість та самопожертва назавжди залишаться прикладом справжнього офіцера та патріота своєї держави.

25 років — це вік мрій, планів, родини та життя попереду. Але він обрав Україну. Обрав відповідальність. Обрав бути там, де найнебезпечніше. І залишився вірним присязі до останнього подиху.

Його бойовий шлях — це історія мужності, честі та самопожертви. Його ім’я — символ нового покоління українських офіцерів, які виросли в незалежній Україні та віддали за неї своє життя.

За виняткову особисту мужність, героїзм, незламність духу та самовідданість у захисті суверенітету й територіальної цілісності України прошу присвоїти Запорожцю Владиславу Олександровичу найвище державне звання — Герой України (посмертно).

Мій син віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність і майбутнє України. Його подвиг назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів і всіх українців.

Прошу гідно вшанувати пам’ять мого сина та його жертовний подвиг заради нашої держави.

Вічна пам’ять. Вічна слава Герою України.