За особисту мужність, героїзм та самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету, просимо присвоїти звання Героя України (посмертно) старшому сержанту Федосову Ігорю Миколайовичу 27.09.84 р.н.

ПЕТИЦІЯ
про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) старшому сержанту Федосову Ігорю Миколайовичу (позивний «ПСІХ»), який віддав найдорожче - життя, щоб ми могли жити.
Пане Президенте!
Під час війни військовослужбовцями стають з різних причин, а Федосов Ігор Миколайович став воїном за покликанням душі. Побратими дали йому позивний «ПСІХ» не через безумство, а через неймовірну, майже надлюдську сміливість бути першим там, куди інші йти не ризикували. Він мав сталевий характер, був надійним плечем, щитом для родини, друзів і навіть, як виявилося, для незнайомих людей, бо, коли 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від перших вибухів, Ігор, не вагаючись, добровольцем прийшов до ТЦК м. Прилуки, щоб за покликом серця йти боронити країну. На той час він уже мав бойовий досвід, якого набув ще в 2015-2016 рр. в зоні АТО, де брав участь у запеклих боях поблизу населених пунктів Зайцеве та Артемівськ. Вже тоді проявив себе як професіонал, за що був нагороджений низкою відзнак, зокрема медаллю «За взірцевість у військовій службі» та Відзнакою Президента України. У перші дні повномасштабного вторгнення став звичайним гранатометником в/ч А 7330 і з перших днів був там, де найважче. «Посади нічого не вирішують. Вирішує готовність тримати небо, коли воно падає», - казав він.
Його бойовий шлях - це географія України: від оборони рідної Чернігівщини до пекельної Білогорівки. Хто там був, той знає: FPV-дрони «висять» над головою кожну секунду, але Ігор жодного разу не думав залишити побратимів. Навіть після тяжкого поранення в бою в березні 2024 та складної операції він відмовився від списання. «Я буду ходити, поки ходжу. Поки можу - я тут», - ці слова стали його обітницею. Він повернувся на нуль, бо знав: там його чекають бойові побратими. Віддавав себе службі до останку, бо знав, заради кого він це робить, - заради дітей Аліни та Владислава. «Я тут, щоб завтра це не довелося робити моїм дітям», — це була його найсильніша мотивація.
Ігор був професійним водієм, справжнім майстром, що з технікою був на «ти». За останні тижні на Сумщині він вижив у трьох вогняних пастках. Тричі його авто перетворювалося на попіл під обстрілами, і тричі він рятував своїх побратимів. Він завжди першим їхав через мінні поля і обстріли, бо знав, що впорається.
…Але 17 лютого 2026 року дива не сталося. Ворожий дрон біля населеного пункту Глибне Сумського району Сумської області обірвав життя Федосова Ігоря Миколайовича, який пройшов вогонь АТО і пекло повномасштабної війни.
Пане Президенте! Ігор Федосов не був публічною особою, він був одним з тих Героїв, на плечах яких тримається фронт.
Просимо Вас нагородити Федосова Ігоря Миколайовича званням Героя України (посмертно). Це найменше, що держава може зробити для родини, яка втратила все, і для воїна, який віддав життя, щоб подарувати Україні майбутнє.
Навіки в строю. Навіки в наших серцях.
Слава Україні!