Пане Президенте! Прошу Вас присвоїти НАЙВИЩЕ державне звання ГЕРОЯ УКРАЇНИ (посмертно) мужньому захиснику, сержанту 95-ї славетної окремої десантно-штурмової Поліської бригади ОДШБр ЗСУ. Тишкулу Олександру Павловичу за надзвичайний героїзм та жертву крові в боях за Волю України.

Шановний Пане Президенте України!
Український Народе!

Я звертаюся до вас не просто як громадянка, а як дружина, чиє серце назавжди залишилося на полі бою разом із моїм коханим чоловіком. Я прошу вшанувати пам'ять найдорожчої людини — Тишкула Олександра Павловича, який став щитом для нашої країни і пішов у вічність, щоб ми могли жити.
Народився Олександр Павлович 13.01.1986 року у селищі Вороновиця. Навчався у Вороновицькій Загальноосвітній школі №2. Також Навчався у ПТУ-14, у с.Вороновиця, де здобув багато професій. Вперше Олександр був мобілізований у 2015 році.За час служби неодноразово був нагороджений грамотами та нагородами. 25.02.2022 року прийняв рішення стати до лав Збройних Сил України. Проходив службу у селищі Вороновиця в частині А0549. 25 січня 2025 року був переведений до в/ч А0281. Олександр був люблячим батьком, чоловіком, сином, справжнім прикладом для всіх, хоробрим та справедливим.
Олександр не був людиною війни, він був людиною любові. Він надзвичайно любив життя, свою родину і понад усе — нашу маленьку донечку, яка була для нього цілим світом. Коли ворог прийшов нищити все, що нам дороге, він не вагався. Його коротке «Хто, як не я?» стало вироком для його власного щастя, але порятунком для тисяч інших. Він пішов на фронт, щоб його дитина ніколи не знала жахів окупації, щоб вона зростала у вільній країні під мирним небом.
Він боровся там, де плавився метал.
Мій чоловік служив у 95 ОДШБр. Він пройшов через пекло, про яке ми лише читаємо в новинах. Його побратими кажуть, що поруч із Олександром було не страшно. Він був тим надійним плечем, на яке можна було спертися у найтемнішу годину. Він ділився останнім, підтримував словом і вірив у нашу перемогу більше, ніж у власне завтра. Навіть у найважчі хвилини на передовій він знаходив можливість почути голос доньки, який давав йому сили триматися.
Його останній подих був за нас.
2.03.2025 року, обірвалося життя Героя поблизу нп.Мала Локня, Суджанського району, Курської області.   Світ для мене зупинився. Олександр загинув, виконуючи бойове завдання, до останньої секунди залишаючись вірним присязі та своїм братам по зброї. Олександр був справжнім Героєм і патріотом. Прекрасним татом і чоловіком, турботливим сином, надійним братом, другом, та чудовим побратимом. Олександр мав сильний дух, завжди приходив усім на допомогу і був взірцем для багатьох. Він віддав своє незжите життя, свої мрії побачити, як росте його дівчинка, як вона йде до школи, як дорослішає. Він пожертвував своїм батьківством, щоб наші діти могли бачити сонце не через дим пожеж.
Ця петиція — це мій крик душі.
Звання Героя України не поверне мені чоловіка, а доньці — тата, який більше ніколи не обійме її. Воно не загоїть рану в моєму серці. Але це те мале, що держава може зробити для воїна, який віддав усе. Це пам'ять, яка має жити вічно. Це гордість для його доньки, яка, підростаючи, має знати: її батько — не просто солдат, він — Герой, чиє ім'я вписане в історію великої держави.
Він віддав своє життя заради миру,свободи у майбутнє нашої країни.

Я прошу кожного: знайдіть хвилину, підпишіть цю петицію. Нехай цей підпис буде вашим «дякую» воїну, який не повернувся додому, бо закрив собою ваші будинки.
Мій Сашко — Герой. Тепер я прошу, щоб це визнала держава, за яку він загинув.
Вічна слава! Вічна пам’ять! Спочивай з миром, наш Янголе.

Пане Президенте, від імені дружини,прошу вшанувати пам'ять Тишкула Олександра Павловича та присвоїти йому найвище звання-Героя України (Посмертно).




З повагою та вірою у справедливість, дружина:Тишкул Вікторія Миколаївна. Та донечка:Тишкул Діана Олександрівна.


Вічна пам’ять Герою України.
Наш Янголе.