Присвоїти звання Героя України (посмертно) матросу Жукову Олександру Васильовичу (позивний «Мілан»)

Я, дружина загиблого військовослужбовця, прошу розглянути питання щодо присвоєння найвищого державного звання — Герой України (посмертно) — матросу Жукову Олександру Васильовичу (позивний «Мілан»), 16 січня 1989 року народження.

Олександр був людиною, про яку неможливо сказати коротко. Бо його життя — це постійна дія, допомога і боротьба за інших. З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році він не чекав — він взявся активно волонтерити. Організував в себе в цеху виготовлення окопних свічок, буржуйок, коктейлів Молотова, об’єднав навколо себе людей, які вірили йому і разом із ним допомагали фронту.

Для Саші фраза «надійний тил» була не просто словами — вона була наповнена глибоким змістом і щоденною працею. Саме в цю ідею він вкладав усе: довіру людей, спільні зусилля, єдність і реальну допомогу війську, яка рятувала життя.

Завдяки його силі, довірі та відкритості було зібрано понад 50 мільйонів гривень донатів. Допомогу отримували більше 50-ти бригад. Він особисто їхав на передову, віз автівки, дрони, Starlink, рації, тепловізори, медикаменти — усе, що могло врятувати життя. І рятувало. Його допомога — це десятки історій порятунку, коли завдяки переданій техніці вивозили поранених і виконували бойові завдання швидше та безпечніше. Навіть його власний автомобіль використовувався для евакуації пораненого бійця. Більше 40 грамот, близько 10 волонтерських орденів, але для нього це ніколи не було про нагороди.

Він не чекав рішень — він створював їх. У 2023 році, під час гострого дефіциту FPV-дронів, Олександр зібрав команду та організував власне виробництво FPV-дронів «Амстор», які активно використовувалися на передовій і допомагали виконувати бойові завдання та зберігати життя військових.Військові на передовій неодноразово відзначали, наскільки це було необхідно та критично важливо для виконання бойових завдань і збереження життя.
Після підриву Каховської ГЕС одним із перших з Кременчука поїхав у Херсон — разом з іншими рятував людей, організовував евакуацію, доставляв допомогу. Також Олександр був одним із перших волонтерів, який повіз усе необхідне військовим під час операції на Курщині — тоді, коли підтримка була особливо критичною.

Він вмів обʼєднувати. У Кременчуці створив «Автівку допомоги», куди несли останнє — діти, пенсіонери, підприємці. Йому довіряли настільки, що віддавали заощадження всього життя, бо знали — він не підведе і все необхідне поїде на фронт, до хлопців та дівчат. Тепер вже історія памʼятає одноразовий донат у розмірі 50 тисяч доларів від місцевого пенсіонера. Все — для допомоги військовим. Люди довіряли, бо були впевненими, що ці кошти будуть використані чесно і за призначенням.

Ще до війни допомагав притулкам і дітям-сиротам. Мріяв після перемоги відкрити притулок для тварин. Завжди стояв за правду, відстоював справедливість і ніколи не залишався осторонь, коли бачив зворотнє — завжди намагався змінити це.

У 2025 році став до лав ЗСУ — морпіх 37-ї бригади, був першопрохідцем НРК. І навіть там не перестав допомагати іншим. Він був серед тих, хто першим випробовував новітні технології на фронті, ризикуючи життям заради інших.

24 березня 2026 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Тарасівка Синельниківського району Дніпропетровської області, Олександр загинув, до кінця залишившись вірним Україні.

Побратими, які знали його чи не найкраще, кажуть:
«Саня загинув, так і не зрозумівши, що ще за життя був Героєм. Він прагнув бути схожим на легендарних особистостей, але так і не усвідомив, що сам був такою особистістю».

У нього залишилась маленька донечка Мілана, яка більше ніколи не обійме свого тата. Його позивний «Мілан» був обраний на її честь — як символ любові, що залишиться з ним і з нами назавжди.

Він жив для інших. І зробив більше, ніж багато хто за все життя.

«Вірний завжди», — казав він.

Він залишився вірним до останнього подиху — людям, побратимам і Україні.
І тепер наш обов’язок — залишитися вірними йому.
Просимо від імені родини, побратимів і всіх, кому він допоміг, гідно вшанувати його подвиг та присвоїти Олександру Жукову звання Героя України (посмертно).