№22/263014-еп
Просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату СТАРІНСЬКОМУ ВАСИЛЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ 13.01.2006 року народження. Стрільцю 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого зводу 2 спеціалізованої роти " ШКВАЛ" військової частини А7400 що загинув 06.08.2024 року пічас виконнання бойових завдань в наслідок ворожого артелерійського обстрілу під час захисту тереторіальної цілесності та сувернітету України.
Автор (ініціатор): Вадзіновський Микола Олексійович
Дата оприлюднення: 08 квітня 2026
Ми, рідні, друзі, побратими та вся небайдужа громада, звертаємося з щирим болем і в одночас великою надією — просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Старінському Василю Олександровичу.
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Лучанінова Катерина Володимирівна
08 квітня 2026
2.
Лобода Олександра Володимирівна
08 квітня 2026
3.
Бурдилюк Мар'яна Василівна
08 квітня 2026
4.
Ільїна Марина Іванівна
08 квітня 2026
5.
Опря Марія Олегівна
08 квітня 2026
6.
Волинець Ольга Іванівна
08 квітня 2026
7.
Залетний Олексій Олексійович
08 квітня 2026
8.
Лета Надія Іванівна
08 квітня 2026
9.
Пахотіна Світлана Юріївна
08 квітня 2026
10.
Перепелиця Олена Миколаївна
08 квітня 2026
11.
Кононюк Софія Олександрівна
08 квітня 2026
12.
Ковальчук Надія Максимівна
08 квітня 2026
13.
Вульчин Андрій Ігорович
08 квітня 2026
14.
Приймак Наталія Василівна
08 квітня 2026
15.
Пилипенко Тетяна Олександрівна
08 квітня 2026
16.
Зуб Тетяна Володимирівна
08 квітня 2026
17.
Ткач Ольга Федорівна
08 квітня 2026
18.
Десятник Тарас Петрович
08 квітня 2026
19.
Козловська Ольга Олександрівна
08 квітня 2026
20.
Павлюк Катерина Андріївна
08 квітня 2026
21.
Кучерява Тетяна Василівна
08 квітня 2026
22.
Вовк Олеся Романівна
08 квітня 2026
23.
Берест Ірина Анатоліївна
08 квітня 2026
24.
Трохимець Вікторія Геннадіївна
08 квітня 2026
25.
Панченко Юлія Сергіївна
08 квітня 2026
26.
Задорожна Валентина Степанівна
08 квітня 2026
27.
Могілевич Євген Вікторович
08 квітня 2026
28.
Братушка Ярина Юріївна
08 квітня 2026
29.
Тимощенко Ольга Андріївна
08 квітня 2026
30.
Трушко Анатолій Анатолійович
08 квітня 2026
64
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 91 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.