№22/263014-еп
Просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату СТАРІНСЬКОМУ ВАСИЛЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ 13.01.2006 року народження. Стрільцю 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого зводу 2 спеціалізованої роти " ШКВАЛ" військової частини А7400 що загинув 06.08.2024 року пічас виконнання бойових завдань в наслідок ворожого артелерійського обстрілу під час захисту тереторіальної цілесності та сувернітету України.
Автор (ініціатор): Вадзіновський Микола Олексійович
Дата оприлюднення: 08 квітня 2026
Ми, рідні, друзі, побратими та вся небайдужа громада, звертаємося з щирим болем і в одночас великою надією — просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Старінському Василю Олександровичу.
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Ковальчук Альона Вікторівна
13 квітня 2026
2.
Суходольський Валерій Андрійович
13 квітня 2026
3.
Мельник Віра Миколаївна
13 квітня 2026
4.
Кацімон Сергій Миколайович
13 квітня 2026
5.
Кохан Ніна Ігорівна
13 квітня 2026
6.
Гайда Мар'яна Іванівна
13 квітня 2026
7.
Мельник Богдан Іванович
13 квітня 2026
8.
Ожга Остап Володимирович
13 квітня 2026
9.
Діяконюк Костянтин Тарасович
13 квітня 2026
10.
Мущинка Роксолана Іванівна
13 квітня 2026
11.
Перепадя Наталія Олексіївна
13 квітня 2026
12.
Ходаківський Сергій Олександрович
13 квітня 2026
13.
Жаборецький Микола Анатолійович
13 квітня 2026
14.
Якубович Світлана Анатоліївна
13 квітня 2026
15.
Богданенко Владислав Юрійович
13 квітня 2026
16.
Гостюк Аліна Григорівна
13 квітня 2026
17.
Лопуга Любов Василівна
13 квітня 2026
18.
Суходольська Лариса Миколаївна
13 квітня 2026
19.
Кацімон Ольга Олексіївна
13 квітня 2026
20.
Педченко Тетяна Григорівна
13 квітня 2026
21.
Махненко Дарія Анатоліївна
13 квітня 2026
22.
Голубнича Юлія Миколаївна
13 квітня 2026
23.
Дмитренко Ігор Олегович
13 квітня 2026
24.
Дмитренко Олена Анатоліївна
13 квітня 2026
25.
Чижевська Ольга Олександрівна
13 квітня 2026
26.
Сич Людмила Миколаївна
13 квітня 2026
27.
Терентьєв Антон Валерійович
13 квітня 2026
28.
Мущинка Вероніка Іванівна
13 квітня 2026
29.
Гульок Сергій Анатолійович
13 квітня 2026
30.
Задоя Світлана Миколаївна
13 квітня 2026
649
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 86 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.