№22/263014-еп
Просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату СТАРІНСЬКОМУ ВАСИЛЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ 13.01.2006 року народження. Стрільцю 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого зводу 2 спеціалізованої роти " ШКВАЛ" військової частини А7400 що загинув 06.08.2024 року пічас виконнання бойових завдань в наслідок ворожого артелерійського обстрілу під час захисту тереторіальної цілесності та сувернітету України.
Автор (ініціатор): Вадзіновський Микола Олексійович
Дата оприлюднення: 08 квітня 2026
Ми, рідні, друзі, побратими та вся небайдужа громада, звертаємося з щирим болем і в одночас великою надією — просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Старінському Василю Олександровичу.
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Харченко Катерина Федорівна
08 липня 2026
2.
Дідух Маріанна Володимирівна
08 липня 2026
3.
Хомич Галина Борисівна
08 липня 2026
4.
Палій Анна Василівна
08 липня 2026
5.
Очередько Юлія Володимирівна
08 липня 2026
6.
Полюхович Ірина Карпівна
08 липня 2026
7.
Лаврищева Наталія Борисівна
08 липня 2026
8.
Трипуз Дарія Олександрівна
07 липня 2026
9.
Мирошник Вікторія Леонідівна
07 липня 2026
10.
Рикун Ірина Борисівна
07 липня 2026
11.
Люлька Любов Юріївна
07 липня 2026
12.
Богославець Тетяна Миколаївна
07 липня 2026
13.
Трібе Тетяна Іванівна
07 липня 2026
14.
Бетюга Ольга Стефанівна
07 липня 2026
15.
Бичкова Юлія Юріївна
07 липня 2026
16.
Павликівська Валентина Миколаївна
07 липня 2026
17.
Розвадовська Ярина Олегівна
07 липня 2026
18.
Карчевська Андріяна Сергіївна
07 липня 2026
19.
Герман Марина Володимирівна
07 липня 2026
20.
Келеман Тетяна Миколаївна
07 липня 2026
21.
Бєлікова Олена Олександрівна
07 липня 2026
22.
Соловйова Марія Юріївна
07 липня 2026
23.
Молчанова Ольга Леонідівна
07 липня 2026
24.
Толок Оксана Сергіївна
07 липня 2026
25.
Мисютіна Олена Володимирівна
07 липня 2026
26.
Бойко Ольга Олегівна
07 липня 2026
27.
Сіренко Юлія Сергіївна
07 липня 2026
28.
Морару Ольга Василівна
07 липня 2026
29.
Коломієць Наталія Володимирівна
07 липня 2026
30.
Шевченко Катерина Іванівна
07 липня 2026