№22/263014-еп
Просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату СТАРІНСЬКОМУ ВАСИЛЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ 13.01.2006 року народження. Стрільцю 2-го штурмового спеціалізованого відділення 3-го штурмового спеціалізованого зводу 2 спеціалізованої роти " ШКВАЛ" військової частини А7400 що загинув 06.08.2024 року пічас виконнання бойових завдань в наслідок ворожого артелерійського обстрілу під час захисту тереторіальної цілесності та сувернітету України.
Автор (ініціатор): Вадзіновський Микола Олексійович
Дата оприлюднення: 08 квітня 2026
Ми, рідні, друзі, побратими та вся небайдужа громада, звертаємося з щирим болем і в одночас великою надією — просимо розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Старінському Василю Олександровичу.
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Його життя було непростим із самого дитинства. Василь не знав батьківської любові — він зростав сиротою, без матері й батька. Єдиною опорою для нього стала бабуся, яка виховала його з любов’ю та теплом. Він був найменшим у сім’ї, але мав велике серце — добре, щире й відкрите до людей.
Попри всі життєві труднощі, Василь виріс справжнім чоловіком — відданим, сильним духом і безмежно люблячим Україну. Він не шукав легкого шляху, не ховався від викликів — він обрав шлях честі та відданості своїй державі.
За свою мужність, відвагу та самопожертву він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але жодна нагорода не здатна виміряти ціну його життя…
06 серпня 2024 року о 16:45 його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в населеному пункті Журавка Сумської області. Йому було лише 18… Вісімнадцять — це вік мрій, перших планів, надій на майбутнє. Вік, коли життя тільки починається. Але для нього воно закінчилося занадто рано.
Він віддав усе, що мав — своє молоде життя — за Україну, за мир, за кожного з нас. І тепер у його домі залишилася тиша, наповнена болем: бабуся, яка втратила онука, якого виховала як сина, і старша сестра, яка втратила частину своєї душі.
Цей біль — не лише їхній. Це біль усієї громади. Це біль усієї України.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права не вшанувати його подвиг. Бо герої — це не лише імена в історії. Це люди, які жили поруч із нами, сміялися, мріяли… і віддали життя за нашу свободу.
Просимо гідно вшанувати пам’ять Старінського Василя Олександровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Це найменше, що ми можемо зробити для того, хто віддав найбільше.
Слава Україні!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Захарко Іванна Мирославівна
24 травня 2026
2.
Савчук Юлія Петрівна
24 травня 2026
3.
Вовчок Людмила Ігорівна
24 травня 2026
4.
Мохорт Наталія Анатоліївна
24 травня 2026
5.
Фізер Віталіна Олексіївна
24 травня 2026
6.
Волошина Юлія Анатоліївна
24 травня 2026
7.
Тимофтей Юлія Василівна
24 травня 2026
8.
Волянська Наталія Миколаївна
23 травня 2026
9.
Хохлова Юлія Вікторівна
23 травня 2026
10.
Здерко Ярослава Іванівна
23 травня 2026
11.
Спех Валерія Олександрівна
23 травня 2026
12.
Шиліна Анна Костянтинівна
23 травня 2026
13.
Здерко Світлана Іванівна
23 травня 2026
14.
Боєва Дар'я Петрівна
23 травня 2026
15.
Бугайчук Марина Геннадіївна
22 травня 2026
16.
Беспала Людмила Степанівна
22 травня 2026
17.
Ареп'єва Кристина Іванівна
22 травня 2026
18.
Ситар Яніна Богданівна
22 травня 2026
19.
Ахметзянова Оксана Миколаївна
22 травня 2026
20.
Рустамова Людмила Рашидівна
22 травня 2026
21.
Сенинець Богдана Василівна
22 травня 2026
22.
Андрусюк Ганна Вікторівна
22 травня 2026
23.
Костіна Оксана Вікторівна
22 травня 2026
24.
Кузан Марія Іванівна
22 травня 2026
25.
Гроза Мар'яна Олексіївна
21 травня 2026
26.
Гуз Тетяна Євгенівна
21 травня 2026
27.
Пилипець Наталія Андріївна
21 травня 2026
28.
Рибак Михайло Михайлович
21 травня 2026
29.
Давидчик Вероніка Русланівна
21 травня 2026
30.
Козинська Юлія Ігорівна
21 травня 2026
1871
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 45 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.