Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Васильківу Андрію Володимировичу

Ми, родина, друзі, побратими та всі небайдужі громадяни України, звертаємося з вимогою віддати належну шану та державне визнання воїну, який віддав своє життя за Україну, —
молодшому сержанту Збройних Сил України Васильківу Андрію Володимировичу,
шляхом присвоєння йому найвищого державного звання — Герой України (посмертно).


Це історія не просто воїна. Це історія Людини, яка свідомо обрала захищати інших.


Андрій Васильків народився 29 листопада 1993 року.
Він був людиною, яку пам’ятають не за словами — а за відчуттям. Світлий, відкритий, з глибокою внутрішньою енергією, яка притягувала людей.
Його знали як:
- того, хто завжди підтримає
- того, хто об’єднує
- того, з ким хочеться бути поруч
Він мав сильний характер, почуття гумору і рідкісну людяність. Його любили, поважали і довіряли.

Він будував життя. Але коли прийшла війна — став на захист інших.
Андрій — випускник Львівського державного університету фізичної культури. Активний, дисциплінований, цілеспрямований.
Він популяризував спорт, був одним із тих, хто створював бігову культуру в Україні:
співорганізатор спільноти RUN WITH UKRAINE
учасник бігового клубу PROBIG
Його результати — рівень сильного професійного спортсмена:
марафон — 2:54
півмарафон — 1:18
10 км — 35 хв
призові місця на змаганнях
У нього були плани. Були мрії. Було майбутнє.

Але він обрав фронт.
5 червня 2024 року Андрій прийняв військову присягу.
Служив у складі 100-ї окремої механізованої бригади, взводу безпілотних авіаційних комплексів (в/ч А7028) — командир відділення ударних дронів.
Його робота — це не просто “служба”.
Це постійний ризик. Це точність під вогнем. Це відповідальність за життя інших.

Його внесок — це врятовані життя.
Андрій:
- проводив аеророзвідку
- виявляв позиції ворога
- коригував дії підрозділів
- здійснював ударні скиди

Завдяки його діям:
- зривалися атаки противника
- зберігалися життя українських військових
Він працював там, де помилка коштує життя.
І він не помилявся.
Його командир прямо вказує:
його професіоналізм і дії врятували життя побратимів і заслуговують на найвищу державну нагороду.

Останній бій
25 березня 2025 року,
під час виконання бойового завдання на Донеччині (Бахмутський напрямок),
Андрій загинув внаслідок артилерійського обстрілу.
Він був на позиції. Він виконував завдання. Він не відступив.
До останнього — в строю. До останнього — за Україну.

Це не лише про втрату. Це про приклад.
Андрій Васильків — це образ сучасного українського воїна:
- сильного
- відповідального
- професійного
- людяного
Він не просто захищав державу.
Він рятував інших ціною власного життя.

Він уже Герой. Держава має це визнати.
Його подвиг — це не статистика.
Це життя, які він зберіг.
Це вибір, який він зробив.

МИ ПРОСИМО:
Присвоїти молодшому сержанту Збройних Сил України, командиру відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 3 механізованого батальйону 100-ї окремої механізованої бригади (військова частина А7028) Васильківу Андрію Володимировичу звання Героя України (посмертно) за особисту мужність, героїзм та самовідданість у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.