Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові Штиркуну Віктору Олеговичу за його мужність, самопожертву та героїчний захист України.

Шановний пане Президенте!
Я, дружина полеглого військовослужбовця, звертаюся до Вас із проханням присвоїти найвище державне звання Героя України (посмертно) Штиркуну Віктору Олеговичу — мужньому воїну, який віддав своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Штиркун Віктор Олегович народився 26 лютого 1998 року в селі Руданське Шаргородської громади Жмеринецького району Вінницької області. З 2004 по 2015 рік навчався у Руданській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, де здобув повну загальну середню освіту.
У 2015–2016 роках навчався у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту, де здобув професію електромонтера контактної мережі третього розряду та слюсаря другого розряду. У 2017 році працював за кордоном у компанії DHL.
09 жовтня 2019 року був призваний на строкову військову службу. З 10 жовтня по 25 листопада 2019 року проходив службу у військовій частині А3435 (смт Десна), де 16 листопада 2019 року склав військову присягу на вірність українському народові. З 25 листопада 2019 року продовжив службу у військовій частині А4009 (м. Старокостянтинів Хмельницької області) на посаді стрільця-санітара взводу охорони роти охорони та оборони.
З 21 травня 2020 року проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Під час служби виконував завдання у відрядженнях, зокрема у місті Павлоград у 2023 році та у місті Київ з листопада 2023 року по лютий 2024 року.
У вересні 2023 року Віктор зустрів свою майбутню дружину, а 14 червня 2024 року створив сім’ю. Подружжя очікувало на народження сина.
05 листопада 2024 року був виключений зі списків військової частини А4009 та направлений на полігон у Житомирську область. 06 листопада 2024 року переведений до військової частини А4030 (71 окрема єгерська бригада Десантно-штурмових військ) на посаду розвідника-гранатометника 5 розвідувальної групи спеціального призначення.
15 листопада 2024 року був направлений до Донецької області, де 17 листопада востаннє вийшов на зв’язок. Того ж дня разом із побратимами був відправлений до району активних бойових дій у населеному пункті Трудове Покровського району Донецької області.
З 20 листопада 2024 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.
22 листопада 2024 року народився його син Макар, якого він так і не встиг побачити.
26 липня 2025 року родина отримала підтвердження загибелі за результатами ДНК-експертизи. 31 липня 2025 року відбулося прощання та поховання в селі Руданське.
Указом Президента України №697 від 30 вересня 2025 року Штиркуна Віктора Олеговича було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), який було вручено родині 24 грудня 2025 року.
Віктор Штиркун був вірним сином України, відданим військовим, люблячим чоловіком і батьком. Його мужність, самопожертва та відданість державі є прикладом справжнього героїзму.
З огляду на його особистий внесок у захист держави, проявлену відвагу та самопожертву, прошу Вас розглянути питання щодо присвоєння Штиркуну Віктору Олеговичу найвищого державного звання — Героя України (посмертно).
Вічна пам’ять і шана Герою.
З повагою,
Штиркун Марина Олегівна,
дружина загиблого військовослужбовця