№22/263470-еп
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Автор (ініціатор): Деревянченко Тетяна Михайлівна
Дата оприлюднення: 20 квітня 2026
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Толочин Альона Андріївна
20 квітня 2026
2.
Томин Вікторія Василівна
20 квітня 2026
3.
Білінська Оксана Євгенівна
20 квітня 2026
4.
Довгань Карина Леонідівна
20 квітня 2026
5.
Приходько Юлія Миколаївна
20 квітня 2026
6.
Комар Юлія Романівна
20 квітня 2026
7.
Іващенко Сергій Віталійович
20 квітня 2026
8.
Іжаковська Людмила Йосипівна
20 квітня 2026
9.
Степанчук Олена Володимирівна
20 квітня 2026
10.
Нестеренко Роман Анатолійович
20 квітня 2026
11.
Хмирова Ольга Віталіївна
20 квітня 2026
12.
Сенько Людмила Вікторівна
20 квітня 2026
13.
Григоренко Рита Іванівна
20 квітня 2026
14.
Груздова Наталія Володимирівна
20 квітня 2026
15.
Штельмах Микола Миколайович
20 квітня 2026
16.
Єрмоленко Анастасія Олександрівна
20 квітня 2026
17.
Гаркуша Ярослав Сергійович
20 квітня 2026
18.
Волошина Аліна Юріївна
20 квітня 2026
19.
Лобода Олександра Володимирівна
20 квітня 2026
20.
Гуманенко Марта Мирославівна
20 квітня 2026
21.
Гапонюк Наталія Ярославівна
20 квітня 2026
22.
Качанова Ірина Федорівна
20 квітня 2026
23.
Ткаченко Оксана Леонідівна
20 квітня 2026
24.
Тіщенко Оксана Василівна
20 квітня 2026
25.
Чорнобай Алла Володимирівна
20 квітня 2026
26.
Столяренко Тетяна Олександрівна
20 квітня 2026
27.
Десятник Тарас Петрович
20 квітня 2026
28.
Галич Лілія Михайлівна
20 квітня 2026
29.
Нотарева Ольга Володимирівна
20 квітня 2026
30.
Парфенюк Олена Сергіївна
20 квітня 2026
47
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 91 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.