№22/263470-еп
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Автор (ініціатор): Деревянченко Тетяна Михайлівна
Дата оприлюднення: 20 квітня 2026
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Забазнова Олена Олександрівна
22 червня 2026
2.
Молчанова Інна Олександрівна
22 червня 2026
3.
Чепельова Тетяна Вікторівна
22 червня 2026
4.
Поліщук Дарія Євгенівна
22 червня 2026
5.
Мацевко Марія Василівна
22 червня 2026
6.
Іванова Ольга Валеріївна
21 червня 2026
7.
Дудник Алла Григорівна
21 червня 2026
8.
Іванюк Владислав Миколайович
20 червня 2026
9.
Скакунова Вікторія Вікторівна
20 червня 2026
10.
Головатюк Інна Дмитрівна
20 червня 2026
11.
Цубова Олена Анатоліївна
20 червня 2026
12.
Гусак Ганна Сергіївна
20 червня 2026
13.
Сусла Юлія Володимирівна
19 червня 2026
14.
Муцин Галина Ігорівна
19 червня 2026
15.
Лобова Анна Валеріївна
19 червня 2026
16.
Щур Ольга Василівна
19 червня 2026
17.
Онопрієнко Марія Василівна
19 червня 2026
18.
Хитрук Єлизавета Володимирівна
19 червня 2026
19.
Падун Ірина Валеріївна
19 червня 2026
20.
Дашевська Алла Михайлівна
19 червня 2026
21.
Перев'язко Дар'я Русланівна
19 червня 2026
22.
Бобко Тетяна Ігорівна
18 червня 2026
23.
Турега Роман Васильович
18 червня 2026
24.
Гусаківська Оксана Володимирівна
18 червня 2026
25.
Чвала Альона Володимирівна
18 червня 2026
26.
Асадова Альона Миколаївна
18 червня 2026
27.
Когадько Ігор Іванович
18 червня 2026
28.
Барицька Марія Петрівна
18 червня 2026
29.
Шевченко Світлана Валеріївна
18 червня 2026
30.
Притуляк Віта Вікторівна
17 червня 2026
3397
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 28 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.