№22/263470-еп
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Автор (ініціатор): Деревянченко Тетяна Михайлівна
Дата оприлюднення: 20 квітня 2026
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Кривоберець Валентина Михайлівна
20 липня 2026
2.
Славко Оксана Вікторівна
20 липня 2026
3.
Петренко Світлана Володимирівна
20 липня 2026
4.
Красношапка Ольга Володимирівна
20 липня 2026
5.
Сень Юлія Леонтіївна
20 липня 2026
6.
Гапончук Людмила Іванівна
20 липня 2026
7.
Йощенко Вікторія Вікторівна
20 липня 2026
8.
Климко Галина Михайлівна
19 липня 2026
9.
Толвай Яна Юріївна
19 липня 2026
10.
Андрусяк Ельвіра Сергіївна
19 липня 2026
11.
Янісєвич Анжела Юріївна
19 липня 2026
12.
Нелюба Наталія Олексіївна
19 липня 2026
13.
Кердяк Марія Йосипівна
19 липня 2026
14.
Сидорчук Надія Володимирівна
19 липня 2026
15.
Корінецька Катерина Юріївна
19 липня 2026
16.
Тлябічева Юлія В'ячеславівна
19 липня 2026
17.
Цилюрик Алла Василівна
19 липня 2026
18.
Флейчук Уляна Степанівна
19 липня 2026
19.
Чолак Ірина Олександрівна
19 липня 2026
20.
Суркова Інна Вадимівна
19 липня 2026
21.
Сасовська Софія Юріївна
19 липня 2026
22.
Харчук Владислава Миколаївна
19 липня 2026
23.
Костинська Руслана Вікторівна
19 липня 2026
24.
Курій Тетяна Олександрівна
19 липня 2026
25.
Кіричук Олена Федорівна
19 липня 2026
26.
Боханова Катерина Миколаївна
19 липня 2026
27.
Квашніна Олександра Володимирівна
18 липня 2026
28.
Монько Мирослава Володимирівна
18 липня 2026
29.
Задорожна Алла Вікторівна
18 липня 2026
30.
Єрешко Євгенія Олександрівна
18 липня 2026