№22/263470-еп
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Автор (ініціатор): Деревянченко Тетяна Михайлівна
Дата оприлюднення: 20 квітня 2026
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Деревянченку Дмитру Вадимовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя за свободу та незалежність України під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки.
Дмитро став до лав ЗСУ 14.01.23 року, проходив службу в частині А4635, 505 батальйон. Морська піхота стала його вибором, бо він не шукав легких шляхів. Він обрав підрозділ, який завжди на передовій - там, де вирішується доля бою.
Він був одним із тих, хто свідомо обрав шлях воїна у найважчий для країни час. Пройшов підготовку у Великій Британії, в також в Італії, де успішно пройшов відбір і довів свій високий рівень підготовки, витривалість і відданість справі. Його обрали серед багатьох - як найкращого.
Після повернення в Україну він продовжив службу на найскладніших напрямках, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. На Донеччині він, ризикуючи своїм життям та здоров'ям, витяг важко пораненого побратима, якого евакуював власноруч понад 7 кілометрів, маючи контузію і уламки в тілі, та цей вчинок врятував життя. За кілька тижнів після цього він отримав серйозне поранення, провів тривалий час без свідомості на полі бою, та не дивлячись на поранення, він не зміг покинути своїх хлопців, свою країну. Не пройшовши лікування до кінця, Дмитро знову став в стрій, цього разу на Херсонщині.
У боях за Кринки проявив мужність, стійкість і самопожертву, до кінця виконуючи свій обов’язок перед державою та побратимами.
Кринки - це була дорога в один кінець. Він розумів це. Але попри все залишився. Стояв до останнього - без права на відступ, без права на слабкість.
Його подвиг - це не лише історія особистої відваги, а приклад незламності українського воїна, який до кінця тримає рубіж за свою землю.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним визнанням його подвигу, честі та внеску у боротьбу за незалежність України.
Ми зобов’язані пам’ятати і вшановувати тих, хто віддав найцінніше - своє життя - заради нашого майбутнього.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Андрушкевич Наталія Володимирівна
12 липня 2026
2.
Трібе Владислав Сергійович
12 липня 2026
3.
Божик Марія Володимирівна
12 липня 2026
4.
Ковальчук Надія Павлівна
12 липня 2026
5.
Демидчик Любов Іванівна
12 липня 2026
6.
Кашицька Ірина Сергіївна
12 липня 2026
7.
Білошицька Оксана Олександрівна
12 липня 2026
8.
Черкова Тетяна Миколаївна
12 липня 2026
9.
Крочук Юлія Вячеславівна
12 липня 2026
10.
Кабачій Іван Петрович
12 липня 2026
11.
Голуб Олена Володимирівна
12 липня 2026
12.
Штиркун Марина Олегівна
12 липня 2026
13.
Шило Катерина Юріївна
11 липня 2026
14.
Демченко Юлія Віталіївна
11 липня 2026
15.
Очередько Юлія Володимирівна
11 липня 2026
16.
Романовська Анна Сергіївна
11 липня 2026
17.
Нечай Ірина Сергіївна
11 липня 2026
18.
Швець Богдана Олегівна
11 липня 2026
19.
Марцинкевич Леся Олександрівна
11 липня 2026
20.
Сало Володимир Ігорович
11 липня 2026
21.
Домашенко Анна Володимирівна
11 липня 2026
22.
Дегтяр Юлія Миколаївна
11 липня 2026
23.
Герасимчук Іван Іванович
11 липня 2026
24.
Олексенко Катерина Сергіївна
11 липня 2026
25.
Миськова Тамара Іванівна
11 липня 2026
26.
Савчин Леся Осипівна
10 липня 2026
27.
Рошошко Оксана Юріївна
10 липня 2026
28.
Динь Дмитро Євгенійович
10 липня 2026
29.
Муравська Діна Юріївна
10 липня 2026
30.
Клімас Марія Михайлівна
10 липня 2026
3698
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 8 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.