Щодо вдосконалення правового регулювання обігу вогнепальної зброї серед цивільного населення для самозахисту

Шановний пане Президенте!

Звертаюся до Вас із вимогою ініціювати внесення до Верховної Ради України законопроєкту, який забезпечить ефективну реалізацію права законослухняних громадян на самозахист шляхом доступу до короткоствольної вогнепальної зброї за чітко визначеною, прозорою та контрольованою процедурою.

Підставою для цього звернення є трагічні події 18 квітня 2026 року у місті Києві, коли озброєний чоловік відкрив вогонь по цивільних, вбивши осіб та поранивши інших. За офіційною інформацією, нападник використовував зареєстровану вогнепальну зброю (карабін) та розстрілював людей впритул, що практично не залишало шансів на виживання. *Джерело "Суспільне"

Крім того, у відкритому доступі поширюються відеоматеріали, які свідчать про фактичну неспроможність правоохоронних органів миттєво забезпечити захист громадян у перші критичні хвилини нападу.

Цей випадок виявив одразу кілька системних проблем чинного правового регулювання.


Ключові правові та фактичні проблеми:

1. Ілюзія безпеки при фактичній беззахисності громадян.
Громадяни не мають реального інструменту негайного захисту, тоді як загроза виникає миттєво.

2. Чинна система дозволів не гарантує безпеки.
Факт того, що нападник мав *зареєстровану зброю, свідчить не про небезпеку права на зброю як такого, а про:

- недосконалість перевірок;
- відсутність постійного контролю за психічним станом власників;
- формальний характер дозвільної системи.

3. Монополія держави на силу не є ефективною у моменті.
Навіть професійні правоохоронні органи не здатні бути присутніми в кожній точці одночасно. У даному випадку ключовими були перші хвилини, коли громадяни залишилися сам на сам із нападником.

4. Фактична асиметрія між нападником і жертвами.
Озброєний злочинець отримує абсолютну перевагу над беззбройними людьми.

Чому рішення — не заборона, а реформування доступу до зброї:

1. Заборона не працює проти злочинців.
Особи, які планують напад, не обмежуються нормами закону.

2. Проблема — не в доступі, а в контролі.
Наявний випадок показує, що навіть чинна дозвільна система не забезпечує належного відбору.

3. Озброєний громадянин = фактор стримування.
Наявність потенційного спротиву може зменшити кількість жертв або навіть запобігти злочину.

4. Право на самозахист є невід’ємним.
Держава не може гарантувати абсолютний захист, а отже повинна дати інструменти для самозахисту.

Пропозиції до законодавчих змін:

1. Запровадити право громадян на володіння та приховане носіння короткоствольної вогнепальної зброї для самозахисту.

2. Встановити жорстку багаторівневу систему допуску:
- поглиблена психіатрична та психологічна перевірка;
- перевірка на предмет агресивної поведінки та правопорушень;
- обов’язкове навчання та сертифікація.

3. Впровадити:
- регулярні (періодичні) переатестації власників;
- електронний реєстр зброї та її власників;
- систему оперативного анулювання дозволу.

4. Чітко врегулювати:
- межі необхідної оборони;
- правила застосування зброї;
- відповідальність за перевищення.

5. Посилити відповідальність за:
- неналежне зберігання зброї;
- використання у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

Висновок:

Трагедія у Києві продемонструвала не лише небезпеку збройного насильства, але й беззахисність громадян у критичний момент.

Питання полягає не в тому, чи повинні громадяни мати доступ до зброї, а в тому, чи має держава створити ефективну, контрольовану та відповідальну систему, яка дозволить громадянам захищати власне життя.

У зв’язку з викладеним, прошу Вас використати право законодавчої ініціативи та внести на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроєкт.