Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Кравченку Владиславу Валерійовичу — добровольцю та військовослужбовцю Збройних Сил України, оператору FPV-дронів, який героїчно загинув під час виконання бойового завдання.

Шановний пане Президенте України!

Звертаюся до Вас від імені родини з проханням гідно вшанувати пам’ять мого чоловіка — Кравченка Владислава Валерійовича, мужнього воїна, добровольця та справжнього патріота України, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави, та розглянути питання щодо присвоєння йому найвищого державного звання Герой України (посмертно).

Владислав народився 11 травня 1994 року в Харкові. Навчався у Харківській загальноосвітній школі №167, мав репутацію доброго і відкритого хлопця, якого поважали і вчителі, і однолітки.
У 2009 році він вступив до Харківського патентно-комп’ютерного коледжу, а згодом — до Української інженерно-педагогічної академії. Там вчився на інженера комп’ютерних технологій і викладача технічних дисциплін.

Моєму чоловікові довелося пройти через важкі життєві випробування. У 2016 році він втратив батька, а у 2020 році — матір. Він був єдиною дитиною в сім’ї. Незважаючи на глибокий сум і біль, мій чоловік зумів зберегти внутрішню силу, гідність і мужність.

З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації активно допомагав людям похилого віку,як волонтер. Влітку 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов військову підготовку у Великій Британії, після чого приєднався до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

У 2023 році мій чоловік успішно пройшов спеціалізовану підготовку,як оператор FPV-дронів. У бойових умовах він знищив численну кількість ворожої техніки та живої сили, неодноразово рятуючи життя своїх побратимів.

21 березня 2024 року поблизу села Водяне на Донеччині він зазнав легкого поранення руки внаслідок атаки ворожого безпілотника. Після лікування та короткочасної відпустки, вже 21 квітня мій чоловік повернувся до виконання бойових завдань у той самий населений пункт.

Та вже за кілька днів, 25 квітня, під час чергового артилерійського обстрілу з боку російських військ, життя мого чоловіка трагічно обірвалося.
Йому назавжди залишилося 29 років…

Мій чоловік був не лише мужнім захисником України, а й людиною великої честі, доброти та гідності. Він щиро любив свою Батьківщину, вірив у її вільне та сильне майбутнє і віддав за це найдорожче — власне життя. Саме завдяки таким відданим синам України наша держава продовжує боротися і жити.
З огляду на проявлену ним мужність, самовідданість, героїзм та вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілісності України, щиро прошу Вас розглянути питання щодо присвоєння Кравченку Владиславу Валерійовичу найвищого державного звання Герой України (посмертно).