Прошу розглянути питання щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Міщенку Володимиру Олексійовичу, військовослужбовцю Збройних Сил України, який героїчно загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Шановний пане Президенте України!
Прошу Вас розглянути питання щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) Міщенку Володимиру Олексійовичу.
Володимир народився 18 січня 1993 року у селищі Ківшарівка Харківської області. Через деякий час родина переїхала до села Синьківка, де й минули його дитячі та юнацькі роки.
З ранніх років ріс добрим та скромним хлопцем. У три роки пішов до дитячого садка «Чебурашка», а згодом почав навчатися у Кулагівській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів, яку закінчив у 2007 році.
Він завжди був центром уваги серед друзів — відкритий, щирий і доброзичливий. Вірний товариш і турботливий син, він умів підтримати й підставити плече у потрібний момент. Йому до душі була рибалка, захоплювався футболом, із радістю проводив час у колі друзів. Не уникав домашніх справ — навпаки, охоче брався за будь-яку роботу, допомагаючи рідним і близьким. У підліткові роки особливу пристрасть у його житті викликали мотоцикли.
У 2008 році вступив до Професійно-технічного училища №34, де здобув професію маляра-штукатура.
У 2010 році Володимир зустрів свою кохану — ту, з якою пов’язав своє життя і знайшов справжнє щастя. Після завершення навчання у 2011 році був призваний до лав Збройних сил України та проходив службу в місті Умань.
Повернувшись зі служби у 2012 році до рідного села, він продовжив будувати своє життя поруч із коханою. У 2013 році створив міцну та люблячу сім’ю, в якій народилася донечка — його найбільша радість і гордість.
Упродовж 2013–2022 років працював у різних сферах, здобуваючи життєвий і професійний досвід та забезпечував свою сім’ю.
24 лютого 2022 року, з початком повномасштабної війни, Володимир разом із дружиною дізналися, що вона вагітна. Через стрімкий розвиток подій родина не встигла виїхати та опинилася в окупації. Попри важкі умови, 28 серпня 2022 року в їхній родині народився син, який став символом надії та віри в майбутнє. Лише після звільнення окупованих територій українськими військовими родина змогла виїхати до міста Харків.
Після цього Володимир добровільно звернувся до військкомату та став до лав Збройних Сил України. 13 січня 2023 року був прийнятий на військову службу до військової частини А0221.
16 серпня 2023 року був переведений до військової частини А3488, де обійняв посаду стрільця 3-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти. У складі підрозділу він брав участь у штурмових діях на Бахмутському напрямку, зокрема ходив на штурми Бахмута, проявляючи мужність, відвагу та відданість військовій присязі.
27 серпня 2023 року Володимир героїчно загинув у районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, виконуючи військовий обов’язок та до кінця залишаючись вірним присязі й Україні.
Йому назавжди 30 років…
Світлу пам’ять про нього зберігають мати, дружина та двоє дітей.