Про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому сержанту фельдшеру медичного пункту 4 аеромобільного батальйону 46-ої окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України Ляховичу Ігорю Григоровичу, який загинув за особливих обставин, захищаючи Батьківщину

Шановний Пане Президенте України Володимире Олександровичу! Я, Ляхович Алла Іванівна, звертаюся до Вас з проханням присвоїти звання Героя України з врученням ордену «Золота Зірка» (посмертно) моєму сину старшому сержанту фельдшеру медичного пункту 4 аеромобільного батальйону 46-ої окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України Ляховичу Ігорю Григоровичу 10.04.1995 р.н., військовослужбовцю військової частини А 4350 з позивним «Берлін», який добровільно став на захист Батьківщини!
Прошу присвоїти звання Героя України старшому сержанту Ігорю Ляховичу, який загинув за особливих обставин під час захисту Вітчизни, вірний військовій присязі в бою за нашу Батьківщину, за її незалежність і свободу, волю та суверенітет, залишивши по собі взірцевий приклад мужності, надійності, відваги, хоробрості, стійкості, непохитності та відданості народу України, світлу пам’ять та глибокий смуток у серцях рідних, близьких, побратимів та всіх хто його знав.
На початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, в надскладний для держави час, Ігор Ляхович працював за кордоном. Проявивши відданість та патріотизм, Ігор повернувся на захист Батьківщини. Його життєві принципи та власні переконання не дозволили залишатися осторонь. Ігор прийшов до військкомату як доброволець, бо вважав, що може бути корисним для держави, хоча ніколи не мав досвіду служби в ЗСУ. Пройшов місцевий та регіональний відбір до десантно-штурмових військ, був мобілізований. Призваний до навчальної військової частини А 2900, як солдат.
Під час несення служби військовослужбовець здійснив шлях від солдата до старшого сержанта ДШВ ЗСУ.
Розпочав несення служби на посаді стрілець-снайпер (ВОС-100672Д). У складі 46-ої ОАеМБр, спільно з побратимами утримував оборону на Східному фронті, ведучи важкі бої в міських районах та зупиняючи наступ противника в Бахмуті. Пізніше обороняв Соледар, де потрапив до ворожого оточення. Ситуація була дуже складною, але спільно з побратимами Ігорю вдалося вийти на контрольовані ЗСУ території, хоча це було надзвичайно важко, так, як ворог використовував усі можливі сили та засоби, щоб недопустити цього.
Під час боїв Ігор показав себе, як рішучу, хоробру людину з холодним розумом, високою стресостійкістю та моральними цінностями у надзвичайних ситуаціях. Відзначивши такі риси характеру та потребу медиків на фронті; а також враховуючи, що військовослужбовець мав освіту та досвід роботи за спеціальностями «Сестринська справа» та «Здоров’я людини», військове керівництво направило Ігоря на прискорений навчальний курс за програмою «Фахова підготовка бойового медика» (ВОС-878) у в/ч А 2718. Пізніше - на навчальні медичні курси, іспити з яких склав на «відмінно» та був призначений «бойовим медиком взводу» для особового складу військових частин ДШВ ЗСУ. З лютого 2023 р. був переведений на посаду фельдшера медичного пункту 4 аеромобільного батальйону військової частини А 4350.
У складі 46-ОАеМБр брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку (с. Роботине). Осінню 2023 р. бригаду було передислоковано на Мар’їнський напрям з метою утримання оборони, пізніше – Покровський напрям. Виконував обов’язки «бойового медика» на фронті від етапу порятунку побратимів з «0», евакуації поранених/загиблих, наданні медичної допомоги на «стабіку», на військових полігонах під час навчань і злагоджень підрозділів, а також меддопомоги цивільним мешканцям на прифронтових територіях. Окрім цього, поєднував із виконанням обов’язків діловода медичного пункту (ВОС 901074).
Старший сержант Ігор Ляхович загинув за особливих обставин виконуючи бойове завдання у складі підрозділу в районі населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області 20. 05. 2025 р. внаслідок мінно-вибухової травми. Він був тим, хто рятував інших, але ворожа КАБ навіть не дала шансу, щоб колеги могли б врятувати його.
Загибель Ігоря стала тяжким горем, для всіх хто його знав. Це непоправна втрата для рідних, близьких, побратимів, військовослужбовців, колег…Цей біль не проходить і досі. Тепер нам залишається лише пам’ятати та шанувати його світлу пам’ять. Він назавжди залишиться в наших серцях.
Побратими пам’ятають Ігоря як людину честі й відваги, надійного товариша, мужнього, хороброго воїна, з холодною головою та гарячим серцем, готового будь-якої миті прийти на допомогу та порятунок. Він не зважав на втому, «мотав» усіх. Після повернення з виконання завдань, одразу на полігон, щоб навчати «молодих». Відповідальний в роботі та душа компанії в побуті. Він був людиною, яка дуже мало говорить, але багато робить. А ще він був дуже добрим і любив тварин. Ігор назавжди залишиться в пам’яті прекрасною людиною, на яку завжди можна було покластися в будь-якій ситуації. Він завжди був готовий прийти на допомогу. З ним було приємно працювати (ПОБРАТИМИ).
Один зі звичайних буднів військовослужбовця Ігоря (за словами побратима з позивним «Айболіт»):
«Був випадок коли мені потрібно було покинути точку евакуації, тоді Ігор залишився сам. І як завжди щось має статись. В світлу пору доби коли наш підрозділ не проводить евакуацію через велику інтенсивність ворожих дронів, під’їхала машина на нашу точку і повідомили, що «десь там за селом, біля якоїсь дороги ворожий дрон вразив авто і є пораненні». На що Ігор відреагував спокійно, наче так і мало бути, сів в машину і поїхав шукати поранених. Як виявилось то були бійці суміжного підрозділу і взагалі не наша зона відповідальності, але Ігор поїхав туди.
На місці події був важкопоранений боєць який майже не подавав ознак життя. Поранення було максимально важке, оскільки у пораненого рука була майже відірвана, тримаючись лише на плечовій артерії, Ігор тоді був максимально впевнений в своїх діях. Зупинив кровотечу, дав доступ повітря, поповнив об’єм циркулюючої крові, та провівши всі заходи для збереження життя бійця. Завантажив бійця в авто і повіз до стабілізаційного пункту. Викликав наступний етап евакуації, які вирушили йому на зустріч. Бійця вдалось врятувати. Лікарі зі стабпункту говорили, приїхав би Ігор на декілька хвилин пізніше, допомога вже б не була потрібна».
Ігор був медиком – тим, хто рятував життя. Він робив це чітко, рішуче, самовіддано. Не боявся поранень, завжди діяв свідомо та впевнено. Боровся за кожне життя. Навчав наданню допомоги інших. Робив максимум. Виносив тих, хто був 200. Не міг їх там залишити, бо це ж були чиїсь сини/доньки, брати/сестри, тати/мами… це були чиїсь рідні.
За високі показники у службі, самовідданість, порятунок та збереження життя особового складу, проявлену особисту мужність, хоробрість та збереження здоров’я та життя військовослужбовців був нагороджений:
- Сертифікатом та Відзнакою командира 46-ї ОАеМБр ДШВ ЗСУ полковника В. Скреда нагрудним знаком «ШЛЯХ ЧЕСТІ»;
- Грамотою та Відзнакою «ЗА ЗБЕРЕЖЕНЕ ЖИТТЯ» Головнокомандувача ЗСУ генерала О. Сирського;
- Медаллю з посвідченням «Ветеран війни» (УБД);
- Медаллю з посвідченням «ЗА ВРЯТОВАНЕ ЖИТТЯ» Президента України В. Зеленського;
- Орденом з посвідченням «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ ступеня Президента України В. Зеленського (посмертно);
- Відзнакою Міністра Оборони України «ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ» Д. Шмигаля (посмертно).
Військовослужбовець Ігор Ляхович виконував покладені на нього обов’язки віддано, сумлінно, добросовісно, відповідально, мужньо, хоробро, жертовно, будучи прикладом для побратимів. У надзвичайних ситуаціях діяв упевнено та розважливо. Завжди приходив на допомогу задля порятунку життів та захисту Батьківщини.
Він був героєм не на словах, а показував це в кожному своєму вчинку.
Прошу Вас, Пане Президенте, гідно вшанувати пам’ять старшого сержанта Ляховича Ігоря Григоровича фельдшера медичного пункту 4 аеромобільного батальйону 46-ої окремої аеромобільної Подільської бригади та присвоїти йому звання Героя України посмертно!