Присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату 3-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії України "Спартан" Робочому Олександру Миколайовичу

Присвоєння звання Героя України (посмертно)

Шановний пане Президенте!

Прошу Вас, присвоїти звання Героя України (посмертно) - старшому солдату 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» військової частини 3017 Національної гвардії України Робочому Олександру Миколайовичу — за особисту мужність, самопожертву, відданість присязі та героїчне виконання військового обов'язку.
Олександр народився 5 лютого 1996 року в місті Зміїв Харківської області. Тут минули його дитинство і шкільні роки. Він навчався у Зміївському ліцеї №1, закінчив музичну школу. Зі звичайного життєрадісного хлопця виріс у сильного, мужнього чоловіка — відповідального, щирого, трохи соромʼязливого, але з відкритим серцем.
Пройшов строкову службу, у 2019 році підписав контракт із ЗСУ, брав участь в Операції обʼєднаних сил, отримав статус учасника бойових дій.
Повномасштабне вторгнення Олександр зустрів у строю. Вірний присязі, він до останнього подиху залишався на захисті держави.
Служив старшим солдатом, старшим кулеметником (бронеавтомобіля) 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» 3-го зенітного ракетного відділення 3-го зенітного ракетного взводу 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини 3017 НГУ.
За час служби зарекомендував себе як дисциплінований та надійний військовослужбовець, був неодноразово нагороджений військовими відзнаками, став опорою для побратимів
Він неодноразово ризикував власним життям, захищав своїх рідних, свою країну.
У 2024 році він створив сімʼю, про яку мріяв: дбайливу, міцну, засновану на любові, повазі та взаємній підтримці.
А в червні 2025 року в нього народилася донька — маленька Софія, яку він любив понад усе. Він мріяв бачити, як вона зростає, тримати її за руку в перший день у школі, підтримувати у всіх життєвих кроках. Та на жаль не судилося...
16 лютого 2026 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Новопідгороднє, Синельниківського району Дніпропетровської області, Олександр загинув смертю Героя.
Йому було лише 30 років.
Ми - його родина - пишаємось ним безмежно. Пишаємось його силою духу, патріотизмом, свідомим вибором стати на захист Батьківщини. Олександр мав усі підстави уникнути служби, міг жити мирним життям, але зробив інший вибір - стати Захисником, справжнім воїном, гідним великої поваги. І він до кінця залишився вірним присязі та своєму народові.
Батьки виховали Олександра чесним, відповідальним і добрим. З дитинства він був для них гордістю, надією і джерелом радості.
Для них він був не просто сином — він був сенсом життя, прикладом мужності й людяності. Його загибель — це невимовний біль, рана, яка не загоїться ніколи. Але вони з гідністю носять найвищий титул – батьки Героя України.
Його дружина — назавжди вдячна долі за кожну мить, проведену з Олександром. Вона пам'ятатиме його голос, дотик, жарти, його плани на майбутнє, його мрії про спокійне життя після перемоги. Вона зробить усе, аби донька росла з гордістю за свого батька, Героя України.
Його життя обірвалося, але залишилась вічна памʼять, слава і приклад для прийдешніх поколінь.
Вважаємо, що Робочий Олександр Миколайович заслуговує на присвоєння звання Героя України (посмертно) — як символ відваги, незламності, любові до народу та Батьківщини. Це найменше, що може зробити держава для вшанування його памʼяті та подвигу.
Його імʼя має жити у серцях українців, а донька має знати: її тато був Героєм, який поклав життя заради того, щоб вона зростала під мирним небом, у вільній та сильній Україні.