Про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Томіловичу Олександру

Шановний Верховний Головнокомандувачу Збройних Сил України, пане Президенте, Володимире Олександровичу! Я, як дружина загиблого військовослужбовця, звертаюсь до Вас з великою повагою і прошу присвоїти посмертно почесне звання "Герой України" моєму чоловікові - військовослужбовцю, прикордоннику, старшому солдату ТОМІЛОВИЧУ ОЛЕКСАНДРУ МИХАЙЛОВИЧУ (06.10.1994 р.н.)
Старший солдат ТОМІЛОВИЧ ОЛЕКСАНДР фактично всю свою юність і молодість присвятив війні та Захисту територіальної цілісності України. Адже розпочав свою військову службу буквально одразу після закінчення школи у 2012 році. Вже у 2013 році був призваний на строкову службу і направлений для її проходження до міста Одеси, у військову частину Національної гвардії України, на посаду снайпера. За час строкової служби зарекомендував себе, як дисциплінований військовослужбовець, про що свідчать отримані ним грамоти і подяки батькам.
У 2015 році солдат ТОМІЛОВИЧ ОЛЕКСАНДР брав участь в АТО. Там, на Сході України, разом з іншими побратимами стримував ворога, давав гідну відсіч у численних запеклих боях – усе, заради того, аби відстояти кожен сантиметр української землі. За участь в АТО отримав статус Учасника бойових дій.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, мій чоловік не ховався від обов’язку захищати державу. Він вдруге став на захист України. І вже в травні 2022 року знову мобілізувався - цього разу до 6-го прикордонного Волинського загону на посаду гранатометника. Під час служби він захищав українські кордони і в складі ПКШР вирушив на Схід України, де за час військової служби, а це безперервно від початку повномасштабної війни, пройшов усі найзапекліші точки фронту: від Покровського до Куп’янського напрямків: Красногорівка, Дворічанське, Авдіївка, Катеринівка тощо. За час служби був нагороджений нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону» ДПСУ та відзнакою Президента України «За оборону України». Брав участь в численних бойових завданнях, штурмах, тримав оборону, і майже всю службу провів на нульових позиціях утримуючи їх. В 2023 році під час виконання бойового завдання, виходячи з оточення та виносячи поранених, сам отримав поранення у Авдіївці.
Наприкінці 2025 року був переведений до 4-го Харківського прикордонного загону. Одразу заступив на нульову позицію, на якій був майже два місяці. Одначе 19 лютого 2026 року, під час виконання бойового завдання отримав вибухову травму несумісну з життям. Мій чоловік, ТОМІЛОВИЧ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ, до останнього подиху був вірний військовій присязі та Державі Україна. Його кров назавжди увібрала в себе земля Харківщини, де він і загинув. Та земля, на захист якої він пішов ще зовсім юним, земля – за яку він пожертвував свою молодість, і своє майбутнє. Наша українська земля… Він відважно боровся, ніколи не ховався за спинами, і йшов у саме пекло війни, аби нищити окупантів і захищати нашу країну. Він виявив надзвичайну самопожертву заради територіальної цілісності нашої держави: відав не лише свої молоді роки, а й своє здоров’я і, врешті, життя – заради існування Держави Україна. А тому я, як дружина, а також його батьки, рідні, друзі, побратими вважаємо, що старший солдат ТОМІЛОВИЧ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ своїм героїзмом, самопожертвою та відданістю Україні заслуговує на найвищу державну нагороду - звання Героя України (посмертно).