ПЕТИЦІЯ Президенту України Володимиру Зеленському "Про присвоєння звання Герой України (посмертно)"

Шановний пане президент!
Я, Торлоп Анастасія Юріївна, дружина загиблого воїна Торлопа Геннадія Миколайовича, позивний «Лютий», звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму чоловікові найвище державне звання — Герой України (посмертно).
Торлоп Геннадій Миколайович народився 11 лютого 2004 року. З дитинства він зростав щирим, добрим і справедливим хлопцем. Завжди поважав старших, допомагав рідним і ніколи не залишався осторонь чужої біди. Любив рідну землю, своє село, Україну, пишався тим, що є українцем. Він був справжнім патріотом своєї держави.
У 19-річному віці, 26 вересня 2023 року, Геннадій добровільно підписав контракт та став на захист України. Він проходив службу в 80-тій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.
Спочатку Геннадій був штурмовиком. Також певний час був кулеметником.До лютого 2024 року він мужньо виконував бойові завдання, поки не отримав тяжке поранення поблизу села Іванівське. Після реабілітації він залишився вірним військовій присязі, своїм побратимам та українському народові й продовжив боронити рідну землю.
Надалі Геннадій служив оператором 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону.Він був надійним і хоробрим воїном із сильним характером. Побратими завжди могли покластися на нього. Геннадій ніколи не відмовлявся від поставлених завдань, постійно прагнув навчатися нового та гідно виконував будь-яку роботу, за яку б не взявся.
З 6 січня 2025 року мій чоловік перестав виходити на зв’язок. Упродовж 14 місяців він вважався безвісти зниклим. Згодом я дізналася, що чоловік загинув поблизу населеного пункту Руське Порічне під час виконання бойового завдання.
16 березня 2026 року мій чоловік востаннє повернувся додому — цього дня відбулося його поховання. Але його серце вже не билося…
Він щиро любив життя і часто говорив, що пройде війну так само, як колись пройшов її його прадід, а після перемоги матиме велику й щасливу сім’ю — мріяв про чотирьох дітей. На жаль, війна забрала його життя раніше, ніж він встиг здійснити всі свої мрії.
Геннадій був люблячим чоловіком, який понад усе мріяв про майбутнє своєї дитини у вільній та мирній Україні. Але він не встиг побачити свого сина, якому наступного дня після поховання виповнився один рік.
Мій чоловік віддав своє молоде життя за Україну у 20 років, маючи безліч мрій, планів і бажання жити. Його подвиг, мужність та жертовність назавжди залишаться у нашій пам’яті, пам’яті побратимів і всього українського народу.
Для нашої родини Геннадій був люблячим чоловіком, батьком і сином, а для України — справжнім Героєм, який до останнього подиху захищав свою державу.
Прошу гідно вшанувати пам’ять мого чоловіка, Торлопа Геннадія Миколайовича, та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
Вічна пам’ять і шана Герою України!